Яна Матвієнко з перших днів війни допомагає жителям і жителькам Херсонщини та внутрішньо переміщеним особам, змінивши посаду спеціалістки з землеустрою на волонтерське життя.
Її захоплення хореографією залишилося в минулому. Вона любила фотографувати краєвиди рідної Херсонщини, а тепер, доставляючи гуманітарну допомогу в села, фільмує, як загарбники зруйнували її рідний край. Повномасштабна війна кардинально змінила життя Яни Матвієнко. До 24 лютого 2022 року вона працювала у компанії з виготовлення технічної документації із землеустрою в Милівській громаді Бериславського району. Кожен день був наповнений спілкуванням з односельцями, вихованням сина – і любов’ю до життя.
Село розташоване на березі Каховського водосховища, краєвиди відкривалися неймовірні. А ще постійно відчувався запах волі. На височині, зовсім недалечко, розмістилися залишки козацької поселення Кам’янської Січі, зруйнованої у 18 столітті московитами. Щодня вона ловила поглядом горизонт Каховського водосховища, набираючись сили.
Вранці 6 червня її розбудив тривожний дзвінок: «ГЕС підірвали російські військові!». Це знов перевернуло її світ, як і звістка про війну в лютому 2022 року. За декілька днів вона вже була у Херсоні у складі волонтерської групи благодійного фонду «Українці переможуть!» з Бериславщини. Поки їхала до затопленого Херсона подумки поверталася до весни 2022 року: окупацію, допомогу односельцям, виїзд з Бериславщини, пошуки житла, роботи, волонтерство.
Волонтерство: з чого все починалося
У лютому 2022 року жорстокі бої були біля Каховської ГЕС. У населених пунктах все завмерло, люди принишкли, підприємці зачаїлися, чимало людей евакуювалося. Стояли порожні магазини. Невідомість оповивала всіх.
«У нашій Милівській громаді є базове агропідприємство «Злато Таврії», яке з перших днів війни, почало підтримувати місцеве населення, надаючи різні крупи, олію, борошно. Ми з директором Олексієм Дмитрієвим взялися розвозити у села громади продукти, як пакунками, так і в мішках, які доводилося на місці розфасовувати. Багатьом допомогли на початку. Декілька тижнів російських солдатів не було в Милівській громаді, тож спочатку не було так страшно їздити. Але весь час серце було не на місці за дитину, яку залишала вдома з моєю мамою. Проте я розуміла, що людям потрібна допомога, тому не вагаючись згодилася бути помічницею, не могла я просто сидіти вдома і чекати», – розповідає Яна.
Окупація
Через декілька тижнів уже Милівську громаду, як й інші Бериславського району, було окуповано. Російські солдати скрізь поставили блокпости, проводячи постійно фільтрацію місцевих жителів, в населених пунктах з’явилася військова техніка. Почалися обшуки в будинках, арештовували атовців, активістів. Згодом були і перші загиблі серед місцевого населення.
«Було тяжко як морально, так і фізично. Ми продовжили розвозити гуманітарну допомогу. Складно було проїздити через російські блокпости, де перевіряли документи, розповідали нам, що скоро тут вони, «освободітєлі», будуть жити – і наведуть порядок. Я особисто відчувала небезпеку, було страшно, бо ми бачили та читали в місцевих групах в месенджерах, як російські військові поводили себе з дітьми та дівчатами. У сусідньому селі просто зникло декілька дівчат. Тяжко було кожного разу, покидаючи дім та везучи допомогу людям, подумки прощатися зі своїм сином та рідними. Страшно було, коли на нас наставляли автомати, коли перевіряли наш одяг, коли ти їдеш з дому і не знаєш чи повернешся. Мій найбільший страх був, щоб мій син не залишився без мами, щоб ніхто і пальцем не торкнувся моєї дитини. Щоночі я не могла спати до 5:00 ранку, я лише благала Бога, щоб не прилетіло нічого в дім, де моя родина», – продовжує розповідь Яна.
Фото – Український південь. Біла Криниця. Вересень. 2022 року. Яна Матвієнко під час роздачі місцевим жителям бутильованої питної води.
Як волонтери ризикують життям
Кожна волонтерська поїздка в прифронтові населені пункти чи на окупованій території – це величезний ризик. В селі Нова Кам’янка Милівської громади окупанти облаштували потужну військову базу, де знаходилося понад 2 тисяч російських військових. Там стояли гради та інша техніка, якою обстрілювали у напрямку Високопілля та Великої Олександрівки. З Нової Кам’янки також відбувалася ротація окупантів на блокпости в села: Суханове, Борозенське, П’ятихатки, Трифонівка, Червоне, Біляївка. Місцевим, які там залишалися, потрібна була допомога – продукти, адже росіяни заблокували цей населений пункт. Вони підозріло ставилися до кожного, хто заїжджав на його територію. Одного разу на блокпосту Олексія Дмитрієва, який був за кермом, арештували, а Яну пересадили в автівку до військових рф. При цьому їх командир, згадує вона в розмові, взявши її під лікоть сказав, що вона «вже зовсім доросла», глянувши їй в очі, оцінюючи і наказуючи підлеглим відвезти додому.
Фото – Український Південь. Вересень, 2022р. Високопіля після звільнення від російських загарбників. Яна спілкується з міцевою малечою.
«Я попрохала, щоб мене відвезли на базу агропідприємства в село Новокаїри, де тоді в нас розміщувався гуманітарний пункт. Додому я їхати боялася, щоб вони не знали, де я живу. Я розуміла, що мені треба терміново виїздити з села. Рано-вранці, поночі, я разом з дитиною в автівці волонтерів вже виїжджала з рідного села і дякувала Богові, що ми залишилися живі!», – ділиться спогадами Яна.
Яна на той час не знала, що у директора вдома вже пройшов обшук – і його жорстоко катують. Волонтери, аби врятувати Яну, терміново вночі організували евакуаційний маршрут, забравши її першу з дому, а потім поїхали до Берислава, де зібрали групу з 11 осіб, аби заховати жінку з дитиною серед інших, провозячи через численні блокпости.
Окремий біль – це деокуповані села Бериславщини
Яна Матвієнко, виїхавши, активно включилася в роботу благодійного фонду «Українці переможуть!» у Кривому Розі, який облаштував навесні 2022 року центр тимчасового перебування для тих, хто виїжджали з окупації або виходили пішки без речей із сіл, які обстрілювали російські солдати.
«У центрі тимчасового перебування люди могли зупинитися на декілька днів, отримати гаряче харчування, речі першої потреби, одяг, бо багато хто до нас потрапляв з родинами, не маючи взагалі нічого. Рятувалися від війни в тому, в чому були. Ми поступово збирали усе необхідне для центру. Дуже багато жителів Кривого Рогу відгукнулися на наші прохання про одяг, речі, посуд, іграшки тощо. Багато дзвінків було щодо допомоги нам. Я була приємно здивована», – ділиться спогадами Яна.
У центрі волонтери облаштували й дитячий куточок, і душові, і пральні. Надавали консультативну допомогу щодо оформлення виплат ВПО, і подальшої евакуації. Декілька родин там жили по декілька місяців, наприклад, з Зеленодольської громади Дніпропетровської області, бо повертатися не було куди.
«Це був шалений ритм для наших волонтерів, які і вивозили, і виводили людей з прифронтових територій. Зустрічаючи людей з окупації, в їх очах бачиш – невимовний сум. Я як мати 3-річного сина не могла на це дивитися без сліз. Окремий біль – це деокуповані села Бериславщини, в які ми возимо гуманітарну допомогу. Часто під обстрілами. Доводиться швидко вивантажувати те, що привезли, обліковувати, робити фотозвіт – і посміхатися людям, які бачили війну і горе. Згадую часто дівчинку у звільненому Високопіллі, якій я дала смаколики, а в неї такий глибокий погляд був, ніби в душу проникає. Діти не повинні бачити війну», – продовжує розповідати волонтерка.
Фото з архіву Яни Матвієнко. Київ, 2023рік. Автівка передана ЗСУ.
Про збір коштів для військових на східному напрямку
Чимало жителів і жительок Бериславщини з перших днів війни на фронті. Воюють на східному напрямку, під Бахмутом. Яна Матвієнко завжди на зв’язку з багатьма, знає їхні потреби.
«З часом до мене звернувся мій знайомий з Третьої штурмової бригади з проханням допомогти придбати авто для виконання бойових завдань. Я одразу ж переговорила із засновником Благодійного фонду «Українці переможуть!» Ігорем Йосипенком, який без роздумів надав більше, ніж 3 тисячі євро на купівлю автомобіля, та сказав відкривати збір коштів. Це було 22 грудня 2022 року. У цей час ми з родиною готувалися Нового року і синок Марк запропонував свою допомогу: ми записали разом декілька колядок, в кінці анонсуючи про збір коштів для військових, – й виклали в соцмережі.Мені приємно, що маленький син підтримує мене, допомагає», – говорить Яна.
Фото з сімейного архіву Яни Матвієнко. Разом з сином Марком.
Збір було закрито.У Києві передали автівку військовим, які воюють під Бахмутом. Наступний збір коштів на тепловізор ініціювала вже Яна. З іншими небайдужими людьми було зібрано для зведеного загону НПУ «Еней» кошти на прилад нічного бачення: 42 000 грн.
«Я передала ці кошти хлопцям, які долали ще 3 000 гривень, – й ми замовили прилад. Потім я ініціювала збір коштів на генератор для 28 Окремої механізованої бригади, які теж воюють на східному напрямку. Вранці п’ю каву і відразу відправляю донат на ЗСУ», – розповідає Яна.
Фото-звіт зі сторінки у Fb Яни Матвієнко: Друзі пишу пост подяки! Я безмежно дякую кожному, хто робив донати, хто робив репости, хто допоміг нам назбирати 42.000 для хлопців на прилад нічного бачення Кожен збір складний, але разом ми з вами наближаємо нашу перемогу. За постійні репости та донати дякую вам мої рідні/травень, 2023р.
Війна – це найстрашніше , що може бути!
Яна Матвієнко, виїхавши з окупованої території, оформила статус ВПО, згодом рідне село покинула і її рідня – брати та мати, бо російські військові там влаштували терор. Село після звільнення від загарбників в листопаді 2022 року знаходиться постійно під обстрілами російськими військовими з лівобережжя Херсонщини. Тож її бабуся теж вимушена була покинути дім, який все життя будувала, стати ВПО. Війна зруйнувала життя чотирьох поколінь цієї родини з Бериславщини.
«Росія зруйнувала наше життя. Діра в серці за кожного героя, за кожну вбиту цивільну людину, невинну дитину просто не дає спокійно жити. Але ми продовжуємо працювати, радіти успіхам наших дітей, успіхам ЗСУ та рідних. Тяжко жити з тим, коли ти бачила зруйновані будинки після окупації, сльози матерів, дружин та дітей. З 24 лютого 2022 року нічого в моєму житті немає, що повʼязане з Росією: ні музики, ні кіно, ні дитячих мультфільмів, ні мови. Особливо їхньої мови, хоча я ніколи не спілкувалася мовою ворога. Я вважаю, що війна показала хто є хто. Ще раз відкрила очі на гнилих людей, але вірю, що кара прийде до них, – розповідає Яна Матвієнко.
Допомагати жителям Херсона, які долають наслідки затоплення через підрив Каховської ГЕС, Яна приїхала з іншими волонтерами з Бериславщини. Незважаючи на те, що мала відпустку в цей час, вона не змогла залишитися байдужою.
Фото з архіву Яни Матвієнко.Червень 2023 р. Херсон. Яна разом з волонтерами фонду “Українці переможуть!” розвозить гуманітарну допомогу місцевим жителям – корм для тварин.
«Ми не могли залишити жителів цього міста без підтримки. Розвозили в місті гуманітарну допомогу – корм для тварин: так бабусі й дідусі так радіють щиро, що своїх улюбленців зможуть нагодувати. Самі можуть недоїдати, а опікуються кішечками і собачками, які не лише у їх дворі, але і у сусідському, і на вулиці. Плачуть, дякують, такі відкриті для добра. У Херсоні я познайомилася зі 108-річною жителькою, яка опікується безпритульними тваринами. Її буденне життя зруйнувала війна. Вона народилася під час Першої світової, а тепер знов змушена переживати біль, бачити горе. Таке спілкування додає наснаги ще більше працювати. Я підтримую особисто людей, які цього потребують, віддаючи речі свої та Марка, або купивши за власні кошти та відправляючи адресно допомогу. Я дякую Богу за цю можливість. Дякую кожному і кожній, хто підтримує одне одного в такі часи. Я радію за друзів, яким вдалося врятувати життя своєї родини і почати своє життя за кордоном з нуля. Я кожного дня дякую ЗСУ за можливість просто жити й дихати вільним повітрям».
Фото з архіву Яни Матвієнко. Червень, 2023р. Херсон. З кожною тваринкою Яна “знаходить спільну мову”.
Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу.
