За декілька десятків кілометрів від сьомого дива України, так називають біосферний заповідник, заснований Фрідріхом Фальц-Фейном, у селі Тавричанка, розташувалася ще одна перлина — Державне підприємство Дослідне господарство «Асканійське». У ДП низка власних фішок, які дуже цінує Національна академія аграрних наук України. Серед них – вирощування тварин, м’ясо яких вважається одним із найдорожчих делікатесів у світі, йдеться про мармурову яловичину.
У господарстві утримують шість сотень голів південної м’ясної породи великої рогатої худоби, яку в народі називають «зебу». До того самого підвиду домашньої худоби походженням з Індійського субконтиненту ці тварини, може й, мають відношення, але досить віддалене – хіба що габаритами, бо, як і справжні зебу, ці бики досягають просто таки гігантських розмірів – до півтори тонни.
Цікаво, що південну м’ясну породу великої рогатої худоби на початку 80-х вивели саме на Херсонщині. Це шедевр селекціонерів Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова». Зебу на асканійський манер поєднала в собі аж 14 порід «родичів» з Європи, США, Канади – країн, які спеціалізуються на вирощуванні копитних гіганитів.
В Україні південну м’ясну породу великої рогатої худоби збережено виключно завдяки ДП ДГ «Асканійське». У господарстві розповідають зворушливу історію, як 15 років тому врятували «зебу» від неминучого знищення. На той час гігантські бики вирощувалися в іншому державному підприємстві – «Асканія-Нова». «Зебу»-ферма з 250-тисячним поголів’ям була під заставою в банку за кредит. Коли ж господарство не змогло віддавати позику, над унікальними тваринами завис дамоклів меч. Тоді породу буквально з-під ножа витягла директор ДП ДГ «Асканійське», Герой України, нині покійна Віра Найдьонова.
-Банк вже пригнав скотовози — вилучати «зебу» за борги і вивозити на м’ясокомбінат. В академії аграрних наук вхопилися за голови – це ж скільки праці – вчених, тваринників, скільки часу… І тепер на всьому поставити хрест?
Тому Віра Афанасівна втрутилася в ситуацію. Ми викупили все поголів’я цієї породи, і з того часу «зебу» вирощуються в «Асканійському»,- розповів директор ДП ДГ «Асканійське» Віктор Найдьонов.
М’ясо асканійського «зебу» називають пісним, як би дивно це не звучало. Просто ця мармурова яловичина зовсім не жирна.
У господарстві розкривають секрет – вся фішка у кормовій базі тварин. Так, якщо домашнє теля одразу ж відлучається від корови і господарі годують його самостійно, то з дитинчатами «зебу» все зовсім по-іншому. Аж до семи місяців теля залишається поряд із матір’ю, харчуючись її молоком, а потім тварина, яка живе у степу, переводиться на трави – природні корми. Завдяки цьому яловичина не жорстка і особлива на смак. Мармурове м’ясо з «Асканійського» замовляють декілька найелітніших ресторанів на Херсонщині. Делікатес, особливо у вигляді стейків, цінують їхні відвідувачі-гурмани.
Втім, вирощують «зебу» не стільки заради м’яса, скільки для розведення та реалізації племінного поголів’я. До військових подій на сході найактивнішими замовниками «зебу» були господарства Донеччини та Луганщини. Зараз рогаті гіганти користуються великим попитом на Одещині та Прикарпатті.
Марина САВЧЕНКО
