На фото. Галина Бібік 11 листопада 2022 року на площі Свободи. У день звільнення Херсона від загарбників.
Освітяни Херсона за другий рік повномасштабної війни проходять велике випробування на міцність, єднання. Їх ламали, залякували, підманювали великими коштами, але вони тримали міцно свою позицію.
ЖІНКА І ВІЙНА
Галина Володимирівка Бібік, очільниця академічного ліцею в Херсоні, залишилася в окупації, але не склала повноважень керівниці закладу. Вона успішно запустила у 2022 році новий навчальний рік, приєднавши до контингенту ліцеїстів ще й школярів Херсонської спеціалізованої школи 1-2 ступенів №30, керівниця якої пішла на співпрацю з окупантами.
Влітку 2022 року загарбники, намагаючись створити ідеальну картинку для світу, полювали за вчителями й керівниками освітніх закладів, батьками школярів, бо було поставлене завдання – запустити в Херсоні якомога більше шкіл за російськими програмами.
ПРО ВИБІР ОСВІТЯН
Освітяни Херсона мовчки ігнорували заклики окупантів щодо співпраці: одні переховувалися, інші терміново виїжджали, але були й ті, кому довелося пройти через полон. Це літо було пекельне для освітянської спільноти Херсона. Ускладнювало ситуацію й те, що керівництво освіти від окупаційної влади мало максимально інформації про педагогічний склад кожного навчального закладу, часто підкуповуючи технічний персонал, аби ті, здавали всю інформацію і про схованки сучасної техніки, і про місце перебування адміністрації та їх час приходу до закладу, бо, попри небезпеку, керівники приходили до рідних стін, слідкуючи за тим, що там відбувається. Попри старання окупантів, на співпрацю пішли лише деякі керівники, невелика частина вчителів та техперсоналу в окупованому Херсоні. Тож запуск навчального 2022/2023 року був провальним в окупантів. Зате це був переможний рік для освітянської спільноти Херсона, майже всі освітні заклади відновили навчальний процес дистанційно.
“Я радію, що на співпрацю з окупантами не пішов жоден наш викладач ліцею. Це була спільна позиція колективу”, – каже Галина Бібік, директорка Херсонського академічного ліцею імені О. Мішукова.
Але роботу Академічного ліцею треба було запустити на підконтрольній території України, провівши чимало організаційних заходів. Заступники директорки ліцею виїхали з окупації, сама ж Галина Володимирівна залишалася в окупації й продовжувала керувати закладом, переховуючись від загарбників.
“Звісно, я не могла виходити в прямі ефіри, писати дописи, накази підписували мої заступники, аби відвести увагу від мене. Мене в цей час викликали на зустріч колишні колеги, які отримували «великі» посади від окупаційної влади, попереджаючи, що можуть привезти й з пакетом на голові, якщо не з’явлюсь. Я вирішила, що краще відмовлюсь від співпраці, дивлячись їм у вічі. Так і сталося, але я розуміла, що вони відстежуватимуть мою діяльність, тож з колегами порадившись, відпрацювали певний алгоритм дій”, – каже Галина Володимирівна.
Фото з архіву Г. Бібік.
ВИЖИТИ В ОКУПАЦІЇ
Керівниця закладу суттєво обмежила коло спілкування, старалася менше виходити із дому. Але пересуватися містом було потрібно, щоб розв’язувати побутові проблеми. Згадує, як одного разу, вона зупинила свою автівку на червоному світлі світлофора на одному з перехресть в місті, а в цей час підійшов російський військовий, наставляючи автомат та пильно вглядаючись в середину її автівки через вікно дверей водія.
“Моє серце калатало, я рахували секунди, аби рвонути із місця. Але страху не було, було обурення, що ці чужинці роблять в моєму місті? Ледве дочекавшись зеленого світла, я поїхала далі, навіть не повернувши голову до солдата, “- ділиться спогадами Галина Володимирівна.
Потрапляла вона і під обстріли. Каже, вірила, що все буде добре.
Навчальний рік успішно запустили, незважаючи, що Херсон був окупований. Додавало впевненості й те, що колектив за останні два роки втілив багато нових методик та інструментів з дистанційного навчання, впровадив стільки цікавих проєктів, що навчання у ліцеїстів проходило цікаво, насичено і на постійному зв’язку з вчителем. Щоправда, ускладнювало ситуацію те, що в окупації залишилась частина педагогічного колективу, тож на інших викладачах, які виїхали на підконтрольну частину території України, було підвищене навантаження. Водночас це додавало відповідальності для самої керівниці закладу, яка намагалася бути для них підтримкою і прикладом.
Педагоги, які залишалися в окупації, були оформлені на «простої», для них було небезпечно працювати. Але поступово після звільнення Херсона вони приєдналися до освітнього процесу в ліцеї. Це розвантажило роботу педагогічного колективу.
В цей час Галина Бібік сформулювала для себе і тези, яким повинен бути керівник/ця в умовах війни:
«Я повинна бути впевнена в тому, що я роблю те, що потрібно; підходити розумно до всіх рішень. Сама повинна бути міцною, тому що від мене, мого посилання залежить настрій та підхід до тієї справи, що ми робимо всім колективом. Тому важливо – не розкисати, працювати, повинні бути нові ідеї, втілювати щось таке, що підтримує та надихає».
ПОВЕРНЕННЯ ДО ХЕРСОНА
Після звільнення Херсона Галина Бібік із чоловіком та мамою виїхали до Миколаєва на деякий час. Життя родини було наповнене постійною працею. Галина Бібік в цей час стала бабусею. Вона часто любить дивитися на світлини онука, народженого під час війни. Це додає нового змісту до життя. Коли є час, Галина Володимирівна старається його проводити з малечею, виїхавши до Ужгорода, де живе зараз родина сина. Туга за домівкою не покидала. Родина Галини Володимирівни на початку літа повернулася до рідного міста.
Фото з архіву Г. Бібік. Вдома.
«До Херсона повернулися й інші викладачі, які були й у великих містах України, і навіть за кордоном. Ми любимо наше місто і робимо все можливе для його звільнення, кожен на своєму місці, працюємо з молоддю, донатимо ЗСУ. Це – наше місто і воно потребує підтримки», – каже Галина Бібік.
Розповідає Галина Володимирівна, що цього літа навіть гарний врожай огірків виростила на своєму городі, любить займатися своїм садком. В таких приємних турботах розпочався новий навчальний рік.
Новий навчальний рік у 2023 році розпочали знов дистанційно, педагогічний колектив вдалося не лише зберегли, але і залучити й нових спеціалістів.
«Цього року до нас прийшов на роботу молодий психолог. Потреба в ньому виникла ще минулого року. Провели опитування серед педагогів та учнів, виявилося, що не всім вдалося адаптуватися до нових умов. Особливо тим, хто спочатку був в окупації, а тепер – під обстрілами в Херсоні. На це треба зважати. Це виклик сьогодення. Психолог – наш випускник, він розуміє дух ліцею, тому це все разом ми подолаємо», – розповідає директорка.
Сьогодні в ліцеї навчається понад 500 учнів: хто за кордоном перебуває, хто в різних містах України, майже 70 учнів в Херсоні, а також приєднуються до освітнього процесу й діти з окупованого лівобережжя Херсонщини.
«До нашого ліцею з початком нового цього повернулися учні-відмінники, які минулого року навчалися в елітних столичних освітніх закладах, але в нас настільки наповнене життя в ліцеї, що це залишає глибокий слід в душі наших вихованців. Ми провели напередодні Дня працівників освіти науково-методичну раду, аж крила виросли, стільки ідей, стільки нових напрацювань, якими ми можемо поділитися з колегами, завдяки яким дистанційка перетворюється в якісне навчання, коли дітям дуже цікаво. Дистанційне навчання – виклик воєнного часу і ми повинні зробити так, аби діти отримали й знання, і розвивалися», – наголошує Галина Володимирівна.
Фото з архіву Г. Бібік. Біля будівлі ліцею з колегами.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу.
