У серпні Херсонський театр Куліша гастролював Україною із документальною виставою «Лишатися (не) можна…». Виставу показали в 7 містах у межах проєкту «Ми не хотіли виїжджати…», що реалізувався за підтримки Українського культурного фонду. Своїми враженнями від гастролей ділиться артистка Євгенія Кірсанова.
- Ваші враження від туру?
- Враження чудові. Дякуємо Українському культурному фонду за те, що вони підтримали наш проєкт – завдяки цьому ми змогли здійснити тур, бо самотужки, на жаль, це не виходить. А тепер виставу змогли побачити у різних регіонах України. Завдяки цим гастролям ми змогли зустрітись із багатьма херсонцями, розкиданими по всій країні, з нашими колегами. Це дуже приємні та щемливі зустрічі.
- Яке місто запам’яталось найбільше та чим?
- Кожне місто нас приємно вразило, але особливо запам’яталися Черкаси, неймовірним обговоренням після вистави, на якому були присутні переселенці з Донецької та Луганської областей, які ділились своїми історіями та болем. А Івано-Франківськ запам’ятався великою концентрацією наших колег, друзів, обіймами та сльозами.
- Що відчуваєте, розповідаючи зі сцени свою історію?-
- Можливо якось пафосно, але я думаю перш за все про ті території, які ще окуповані та просто вірю, що нашими розповідями ми нагадаємо: війна триває, там залишаються люди в заручниках уже настільки тривалий час, що навіть важко уявити, як вони з цим справляються.
- Ви задіяні у виставі вже близько року. Скажіть, чи змінилось сприйняття історії/пережитого?
- Як на мене, то спочатку ми переживали свої, так би мовити, травми, виговорюючись, тим самим, блокуючи цей біль. Але зараз, як я вже казала, є інша місія: донести, щоб люди зрозуміли і не залишались осторонь подій у нашій країні. Хоча кожного разу ти наче опиняєшся в тих обставинах. Не знаю, коли цей біль мине...
- Чи є віддача від глядачів? Як вони реагують?
- Звичайно, я якось одразу відчуваю кількість людей, які через це пройшли. Сподіваюсь, для них це теж можливість виходу емоцій, сліз, полегшення, наскільки це можливо. А глядачі, які, на щастя, не зіткнулися з окупацією, через те, що вони бачать перед собою справжні історії звичайних людей, по-інакшому починають сприймати ці події і, можливо, більше розуміти тих, кому довелось стати переселенцями, або тих, хто героїчно залишився у своєму місті.
- Чому на Вашу думку люди мають подивитися цю виставу? –
- На жаль, під час туру ми не раз чули історії, що досі витає такий наратив, ніби південь, схід самі винні, що кликали та чекали “руський мир”, так їм і треба. Мене це ранить в саме серце. Можливо після перегляду вистави зміниться свідомість та сприйняття, хоча на нашу виставу приходять люди, які таких виразів собі не дозволяють. А тих, для кого війна далеко і їх не стосується, на щастя, я особисто не зустрічала, але вони, на жаль, є у нашому суспільстві.
І на останок скажу: Херсонщина – Україна!!!
Автор – Альона Мовчан.
