Тато рубає дрова, матуся робить закрутки і разом із сусідами чекають на гарні новини. Херсонка, яка виїхала з окупованого міста, розповіла про те, як виживають батьки у селі неподалік від Криму.
Будинок батьків Світлани — жительки Херсона, а нині вимушено переміщеної особи, розташований на головній трасі, що веде до півострова. Усі переміщення російської техніки відбувається на їхніх очах. Від початку війни від батьків надходили тривожні дзвінки: “Доця, їх так багато поїхало в бік Каховки…Щось таке важке… гуділо усю ніч”. А зараз матуся на питання, як справи, відповідає: “Доця, мотаються як посолені. Туди-сюди. Щось таке відбувається. Значить – скоро гарні новини почуємо”.
24 лютого все було як в тумані, розповіла Світлана Суспільному. Вона не пам’ятає, хто перший кому телефонував: вона батькам чи навпаки. Страх за маму і тата, які першими побачили кілометрові Z –колони, не відпускав ні на хвилину. Але ніякі доводи і вмовляння виїхати з села, не змогли переконати її батьків. Вони мали свої аргументи і твердо вирішили залишитися на рідній землі, у рідному домі.
“Доця, мотаються як посолені. Туди-сюди. Щось таке відбувається. Значить – скоро гарні новини почуємо”.
У перші місяці окупації, коли батьки лишились без пенсій, можливостей зняти готівку, ділились всім з односельцями, так і рятувались.
“Не хвилюйся, у нас є що їсти”. “Гроші? Навіщо? Все є” – такі розмови були постійними. Сусіди у батьків залишилися майже без продуктів і грошей, пенсію приносила поштарка, готівки не було, отже і самих пенсій теж. Мама то якоїсь крупи, то трохи яєць, то консервації їм дасть. Так і рятувалися. У іншої сусідки було борошно, почали пекти хліб і ділитися з рештою”, – розповіла херсонка.
Тільки підтримка один одного дає сил виживати в окупації, продовжує Світлана. Люди стали більш згуртованими.
“Перший місяць війни з батьками жили наші родичі. Вони боялися ночувати самі у власному домі. Ця війна зламала психологічно, змінила долі. Коли зникало світло, то грали в карти і розв’язували кросворди при свічках. І, звісно, обговорювали все пережите за день і як далі жити, що буде з нами усіма. Влітку вони виїхали з села, не витримали тиску окупації. Залишили велике господарство, затишний будинок, який будували багато років власноруч і де були щасливі”, – розповіла херсонка.
Ця війна зламала психологічно, змінила долі. Коли зникало світло, то грали в карти і розв’язували кросворди при свічках.
Зараз батьки доглядають і за своїм господарством, і за будинком родичів. Тримають небо. Бо хто, як не вони. Найтяжчий момент настав, коли у всій Херсонській області зник мобільний зв’язок.
“Коли у квітні вперше зник зв’язок, думала, збожеволію від того, що не знаю, що з ними. Невже почався терор? Батьків завалило в підвалі і ніхто про це не знає…голодують…їм погано, ліків немає. Страшні думки лізли в голову. На той час, я вже виїхала з окупованого Херсона, хотіла все кинути і рвонути до них! Почути голос тата було таким щастям, я плакала. Йому вдалося зловити український зв’язок, видершись на дах нашої хати. Завжди носила телефон з собою, а як тато подзвонить, а я не почую дзвінок? До останнього тягнули, щоб не купувати російські сімки. Довелося, зовсім не було зв’язку з іншим світом. Зараз можемо обмінюватися новинами, заспокоїти один одного і чекати перемоги”, – продовжила жінка.
Зараз батьки готуються до зими, розповіла херсонка.
“Роблять заготовки, тато рубає дрова. Мають гарний врожай картоплі. Буде тепло, буде що їсти, значить — виживемо, заспокоюють мене вони. Облаштували у сусідів підвал. Тепер нічого не боїмося і чекаємо гарні новини”, – каже Світлана.
Йому вдалося зловити український зв’язок, видершись на дах нашої хати. Завжди носила телефон з собою, а як тато подзвонить, а я не почую дзвінок.
Жінка говорить, головне, що допомагає вижити зараз — це віра. Віра в перемогу, ЗСУ і українців.
“Мої рідні кажуть: “Доця — вір! Цей день обов’язково настане. Скоро!” І я вірю, що ми всі зустрінемось, в рідному селі, за одним столом і разом відзначимо нашу Перемогу. А потім будемо довго говорити про все, що відбувалось, будуватимемо плани і просто житимемо”, – поділилась Світлана.
