Парк «Херсонська фортеця»: погляд у майбутнє

Понад два роки тому парк імені Ленінського комсомолу отримав історичну назву «Херсонська фортеця», однак не зважаючи на зміну імені, він і досі залишається «комсомольським» за своїм змістом. 

Ні для кого з херсонців не секрет, що на цьому місті знаходилася фортеця, історія якої нерозривно пов’язана з першими роками існування нашого міста.

На превеликий жаль, у 2-й половині ХХ століття, зусиллями місцевих комсомольців, більша частина стародавніх укріплень та монументальних споруд комплексу Херсонської фортеці, не зважаючи на їх історичну цінність була стерта з лиця землі…

Проте до нашого часу все ж вціліли Очаківська та Московська брами з 8-м бастіоном, Катерининський собор з дзвіницею, арсенал, фортечний колодязь та пороховий льох.

Всі ці споруди можуть стати єдиним комплексом і привабливим туристичним об’єктом за умови реконструкції парку, якому треба надати нового змісту, а саме присвятити його тематиці військової історії Херсона кінця XVIII – початку ХХ століть. Тож автор цих рядків, як краєзнавець, пропонує концепцію реконструкції парку «Херсонська фортеця».

Як відомо, Херсон відіграв важливу роль у ході російсько-турецької війни 1787 – 1791 років. Відтак пропілеї головного входу пропонується прикрасити вінками з написами місць найважливіших її битв, у яких, до речі відзначилося українське (бузьке, катеринославське та чорноморське) козацтво: «Кінбурн 1787», «Очаків 1788», «Хаджибей 1789», «Римнік 1789», «Ізмаїл 1790», «Мачин 1791», а також мотивами архітектурного декору «трофеїв».

Зі збережених пам’яток старовини варто завершити реставрацію фортечного колодязя, а також Московської брами з восьмим бастіоном (можлива відбудова зруйнованого порохового льоху при ньому). Останній може стати головною «родзинкою» історико-культурного комплексу, оскільки являтиме собою автентичний фрагмент фортеці. Контури окремих зруйнованих будівель, як от палацу Потьомкіна чи монетного двору слід викласти каменем-вапняком, а поруч встановити інформаційні щити із зображенням споруди та історичною довідкою.

Як відомо, історія Херсона невідривно пов’язана з долею запорозького козацтва після зруйнування Січі. Так 1776 року з місцевих запорожців був сформований Херсонський пікінерний полк. Переживши декілька реформувань полк став Херсонським козацьким Катеринославського козацького війська. На честь цього полку у парку «Херсонська фортеця» пропонується встановити пам’ятний знак.

Починаючи з 1783 року у Херсоні розпочалося формування з колишніх запорожців Чорноморського козацького війська. Під час російсько-турецької війни 1787 – 1791 років чорноморці відзначилися у боях на Дніпровському лимані, під Хаджибеєм, Бендерами, Килією та Ізмаїлом. Пропонується встановити пам’ятний знак на честь Чорноморського козацького війська у парку «Херсонська фортеця».

На будівництві Херсона працювало чимало каторжан. Чи не найвідомішим з них був легендарний гайдамака Семен Іванович Миколаєнко, більш відомий під запорозьким прізвиськом «Гаркуша». Після ліквідації Запорозької Січі він на чолі повстанських загонів чинив напади на панські економії та мстився за покривджених селян, чим зажив слави «українського Робіна Гуда». Зухвалий гайдамака тричі був ув’язнений і кожного разу тікав з в’язниць, але 1784 року потрапив на каторжні роботи до Херсона, де вочевидь і загинув. Пам’ятний знак на честь Семена Гаркуші цілком логічно було б встановити на місці знищеної скульптури «Ранок» («Гуцулка»).

На ділянці між Очаківською брамою та Катерининським собором можна було б створити алею полководців. Оскільки такі історичні діячі як Потьомкін, Суворов та Ушаков вже увічнені на вулицях Херсона, то дублювати пам’ятники їм не варто.

А на алеї полководців можна було б увічнити:

– першого будівничого нашого міста Івана Ганнібала;

– віце-губернатора Івана Синельникова, який вів беззавітну боротьбу з корупцією, чим сприяв тому, що Херсон та інші міста Півдня України не залишилися тільки у проектах;

– адмірала Джона Пола Джонса – засновника військово-морських сил США, учасника російсько-турецької війни 1787 – 1791 років, почесного козака Чорноморського війська, який відзначився у боях за Херсон на Дніпровському лимані у травні – червні 1788 року;

– адмірала Карла-Генріха Нассау-Зігена – командира Лиманської гребної флотилії у боях на Дніпровському лимані 1788 року;

– адмірала Хосе де Рібаса, який змінив Нассау-Зігена на посаді командира Лиманської флотилії, спільно з Чорноморськими козаками брав участь у здобутті Хаджибея, Килії, та Ізмаїлу, а також розбудові Одеси.

Не варто забувати й старшин Запорозького Низового, та батьків-засновників Чорноморського козацького війська:

– кошового отамана Петра Калнишевського, який очолював запорожців у російсько-турецькій війні 1768 – 1775 років, а після ліквідації Січі був засланий у Соловецький монастир. Коштом Калнишевського, зокрема, була виготовлена похідна Михайлівська церква, яку встановили у Херсонській фортеці, а після завершення будівництва Катерининського собору перенесена до Грецького (Купецького) передмістя, де й простояла до освячення Успенського собору;

– полковника Опанаса Колпака, який керував запорозькою командою, що блокувала Кінбурн. Заснував село Колпаківку – нині село Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області;

– кошового отамана Сидора Білого – осавула Запорозької Січі, першого Херсонського дворянського голову і водночас першого отамана Чорноморського козацького війська, що загинув у бою за Херсон на Дніпровському лимані;

– кошового отамана Захарія Чепігу, який змінив Білого на отаманській посаді й очолював Чорноморське військо у боях під Очаковом, Бендерами, Ізмаїлом;

– військового суддю, а згодом кошового отамана Антона Головатого, який формував з запорожців у Херсоні Чорноморське козацьке військо, брав участь у штурмі Березані, Килії та Ізмаїлу.

На початку російсько-турецької війни 1787 – 1791 років Херсону двічі загрожувала ворожа навала. 1787 року 5-тисячний загін елітних яничарів мав захопити Кінбурн та Херсон, а потім прорватися до Криму. Йому протистояв удвоє менший загін генерал-аншефа Олександра Суворова.

Вирішальний бій відбувся біля Кінбурна. Суворов був на волосину від поразки, але ситуацію врятували два полки української кавалерії – Павлоградський та Маріупольський, укомплектовані колишніми запорожцями. Особливо командувач відзначив трьох офіцерів-українців: Петра Кущинського, Михайла Садовського та Василя Тимковського.

У травні 1788 року Херсону загрожувала турецька ескадра під командуванням адмірала Ескі-Гассана-паші, що складалася, переважно, з алжирських піратів. Зупинити ворога змогла Лиманська гребна флотилія, до якої входили запорозькі чайки. У бою на Дніпровському лимані, що закінчився поразкою турецького флоту, загинув кошовий отаман Сидір Білий, але ця перемога остаточно врятувала Херсон від турецького вторгнення, а запорожці, за відвагу у битві, отримали назву Чорноморського козацького війська.

Відтак у парку «Херсонська фортеця» не зайвим було б встановити пам’ятник героям Кінбурна та Дніпровського лиману. Він, цілком логічно мав би постати на центральній парковій алеї замість недолугого пам’ятника першим комсомольцям…

Багато хто з херсонців пам’ятає мальовниче Лебедине озеро, облаштоване у фортечному рові. Останнім часом постійно точаться розмови про його відновлення. На думку автора цих рядків, при реконструкції «Лебединки», у її ансамбль варто вписати ростральну колону на честь перемог херсонських кораблів. Ще у античні часи, на честь морських звитяг, традиційно встановлювали колони, прикрашені носами кораблів, які називали ростральними.

На колоні у парку «Херсонська фортеця» можна було б розмістити зображення вінків з місцями звитяги кораблів, збудованих у Херсоні: «Фідонісі 3. VII. 1788», «Керч 8. VI. 1790», «Тендра 28 – 29. VIII. 1790», «Каліакрія 31.VII. 1791», «Корфу 18 – 20. II. 1799» «Дарданелли 10 – 11. V. 1807», «Афон 19. VI. 1807», «Анапа 2. V. – 12. VI. 1828 », «Варна 25 – 30. IX. 1828». Зазвичай всі перемоги Чорноморського флоту приписувала собі Росія, проте не варто забувати, що ще відповідним наказом князя Потьомкіна було предписано «матросов на Черноморский флот набирать из крестьян полуденной Малороссии как извечных мореходов и победителей над неприятелем…»

Чимало уродженців Херсонщини відзначилося у війні з Наполеоном 1812 – 1814 років, серед яких командир Чорноморської гвардійської козацької сотні Опанас Федорович Бурсак та командир Херсонського добровольчого козацького ескадрону Віктор Петрович Скаржинський. Їхні погруддя також слід було б встановити у парку «Херсонська фортеця».

У героїчній Севастопольській обороні 1854 – 1855 років брали участь і випускники Херсонських морехідних класів (нині – Херсонська морська академія). Двоє з них – Пластора та Подковаров загинули на руїнах Севастополя. Тож цілком логічним було б встановлення у парку «Херсонська фортеця» пам’ятного знаку на їхню честь.

І нарешті, у листопаді 1920 року, на території Херсонської фортеці, що на той час слугувала військовим містечком, було розстріляно близько 500 офіцерів Добровольчої (Білої) армії та місцевих українських повстанців з групи отамана Блакитного. Їхні списки відшукав у архівах КДБ сучасний український історик Ярослав Тинченко. Їхню пам’ять також слід було б увічнити у меморіальному комплексі «Херсонська фортеця».

А що ж робити з пам’ятниками, встановленими у парку за радянських часів? На думку автора монумент на честь перших комсомольців нині є взагалі не доцільним (до того ж не варто забувати, що саме комсомольці зруйнували більшу частину фортечних валів, які можна було б зберегти й вписати до паркового ансамблю), а от погруддя Іллі Кулика та Миколи Суботи логічним було б перенести у парк Слави, де сконцентрувалися б пам’ятники героям 2-ї Світової війни та військових конфліктів 2-ї половини ХХ століття. Туди ж, можливо, органічно вписався б і доволі немасштабний пам’ятник Героям Чорнобиля, що нині стоїть у парку «Херсонська фортеця».

Автор передбачає заперечення його пропозиції: мовляв, нині йде війна, у країні економічна криза і так далі. Проте чомусь поляки у тяжке повоєнне лихоліття знайшли сили, час та кошти на відновлення своєї історико-культурної спадщини.

Може тому вони й випередили українців в успішності і нині є повноправними членами європейської спільноти. Можливо час перестати мислити матеріальними категоріями? До того ж реконструйований парк «Херсонська фортеця» сприяв би залученню до Херсона туристів, а відтак створив би й передумови для економічного зросту нашого міста.

Олексій ПАТАЛАХ
Історик-краєзнавець, письменник.

P.S. У разі зацікавлення його пропозицією, автор охоче надасть портрети історичних діячів та полкову геральдику.

Херсонці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code