З 19 по 22 вересня 2018 р. в м Монтефіоре (Італія) проходив Міжнародний Конкурс для виконавців класичної музики і академічного вокалу Open International Auditions. Конкурс цікавий тим, що виконавці не змагаються один з одним, а демонструють власну майстерність журі. Члени журі — доценти і педагоги провідних консерваторій Європи, концертуючі артисти, композитори оцінюють рівень виконавців за 100-бальною системою: володіння голосом, техніка, артистизм.
Вперше на конкурс такого рівня, аби отримати оцінку своїм здібностям уметрів оперного виконання, поїхав улюбленець херсонців — Максим Лозовий.
Сьогодні вранці ми спілкувалися вже не просто з баритоном — лауреатом ІІ-го ступеню Міжнародного конкурсу академічного вокалу!
Кор. Вітаємо, Максиме! Як відчуття?
М.Л. Неймовірні! По-перше, це моя перша поїздка закордон. По-друге, я просто хлопець з українського містечка, який обожнює класичну музику і оперний спів. А тут — Італія та ще й конкурс! В журі були італійці, які співали урізних театрах світу. Вони стільки чули і бачили, що трохи лячно було виходити на сцену. Дуже переживав за свою вимову, адже співав арії та пісні італійською.
Кор. Конкурсантів було багато?
М.Л. Дуже! Але всі вони були розбиті на категорії, тому загальну кількість сказати важко. Наприклад, я співав у групі вокалістів старше 21 року. У моїй категорії були виконавці з Італії, Китаю, Болгарії, Росії, Казахстану. Цікаво, що минулого року українці не брали участь у конкурсі, а цьогоріч я вже був не один.
Кор. Журі оцінило Ваш виступ, вручивши диплом лауреата ІI-го ступеню. Як самі себе оцінюєте? Є до себе питання? Чи задоволені?
М.Л. Стільки вокалістів, стільки майстерності… Вважаю, що це був великий аванс мені, бо тепер треба ще більше працювати. Звісно, у мене до себе є питання. Неможливо заспівати ідеально, до цього треба тільки йти, намагатися, старатися, багато працювати. Є в мене питання до однієї верхньої ноти, яку я взяв не так як хотілося б. Але, зважаючи на той факт, що я майже три дні був у дорозі, а в дорозі я не сплю, і по приїзду одразу в конкурс, то заспівав я, можливо, краще, ніж того очікував. Співак має бути на 100% відпочившим. Чомусь для мене це весь час проблема. Коли ти на сцені, а тобі ще й спати хочеться, то, повірте, важко дуже. Голос хоче спати разом з тобою.
Кор. Що допомагало триматися?
М.Л. Навіть найдосвідченішому співаку потрібен педагог, хороший концертмейстер. Мені в цьому плані дуже пощастило! Мар’яна Курбановська — прекрасний концертмейстер з абсолютним слухом і ідеальною читкою з листа. Айгуль Насуртдінова — відмінний педагог, всі її поради, які вона дає, такі ж як в італійців, а я вже другий майстер-клас в італійців беру. Не так давно у Мауро Августіні, а тепер і Бруно Пратіко. Це фантастично! У нас в Херсоні живуть такі люди, які самі можуть створити у нас свою Італію. Але їх же треба підтримувати…
Кор. Як Ваш виступ оцінювали глядачі, колеги і метри оперної сцени?
М.Л. По завершенні конкурсу був гала-концерт в якому я, як один із переможців, теж співав. Після виступу спустився до глядацької зали, щоб вже в ролі глядача насолодитися атмосферою цього дійства. Прості італійці, які сиділи у залі театру Малатеста тисли мені руки і схвально кивали, щиропосміхаючись.
Стосовно колег — одна виконавиця з Росії у мене запитала: “В каком театре Вы поете?” Мені стало ніяково, бо в Херсоні у нас нема оперного театру, а в Україні їх буквально два з половиною штуки…
Ну і про метрів: один з них Бруно Пратіко, відомий у світі, перш за все, як виконавець партії Бартоло з опери Фігаро. Я вже казав, що взяв у нього майстер-клас після конкурсу. Так от, Бруно Пратіко мені каже: “ти маєш voce naturale”, що значить “ти співаєш природнім голосом”, а це для них головне. Не треба вдавати із себе баса чи тенора, якщо Бог тобі дав баритон. Це якщо по простому.
Кор. Що для Вас конкурс такого рівня?
Перш за все це можливість для зростання. На конкурсах ти зростаєш. На сцені ти зростаєш. Можливостей організовувати концерти у мене не так багато. Я б сказав — це важче, аніж поїхати на конкурс.
Кор. Конкурс позаду. Ви їдете додому із визнанням професіоналів. Як почуваєтеся?
М.Л. Спочатку було дуже приємно , бо це мій перший виїзд за кордон. А тепер спустошення і питання до себе — що далі?
Кор. Так що далі?
М.Л. Час покаже!
