Живий розум в очах, спокійна, зважена мова – спілкуватися з бойовим медиком Русланом Федоровичем цікаво та комфортно. У свої 43 роки він зберіг чуйне ставлення до людей, емпатію й талант у кожному знаходити позитивні риси. Побратими відповідають йому взаємністю, а командири цінують за дисциплінованість, ініціативність та професіоналізм.
Взагалі «Руля», як звали його у дитинстві, потім – на строковій службі, та й нині кличуть, – хрестоматійний позитивний герой.
Історію військовслужбовця на позивний “Руля”, що воює на Херсонському напрямку, – розповіли в пресслужбі 124 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Відмінником закінчив школу у рідному селі Писарівка, так само з відзнакою – коледж, отримавши фах економіста з планування виробництва. У «яблучній столиці» України, як називають Вінничину працював у великій компанії з виробництва соків та нектарів. Згодом разом з дружиною Вікторією, разом пішли на підприємство з виробництва комбікормів. Тепер пишається 18-річною донькою Ангеліною та 13-річним сином Ростиславом. Руслан поставив нову хату, обробляв 2 гектари землі, вирощував свиноматок й поросят продавав, словом – міцний господар.
«Є у мені трохи від куркуля, – посміхається воїн. – Узагалі, я з породи гончаків, особливо відпочивати не звик. Усе було в нас для щасливого життя, гадав, що вже й передихнути можна, а тут війна…»
Спершу подався у районну самооборону, та стояти на блокпостах вважав несерйозним, тож коли формувалася наша бригада, влився у її лави. Потрапив у роту контрдиверсійної боротьби, бо мав відповідний досвід: строкову службу проходив у роті по боротьбі з тероризмом.
«В армії ганяли добряче, на війні цей досвід знадобився, – каже «Руля». – Як й навички з тактичної медицини, які застосував вже у своєму підрозділі».
Так він став бойовим медиком, з десяток разів ходив на острови та лівий берег. Особливо запам’яталося, як одного разу хлопці попали під обстріл, зв’язок з ними перервався, тоді наш герой визвався перевірити, що з ними. Перетнувши 500 метрів прострілюваного простору, він знайшов побратимів пораненими, надав їм допомогу та вивів у зону евакуації.
«Ні, не боявся, – стверджує Руслан. – Мені ніколи не страшно, коли я діло роблю, лише потім приходить усвідомлення пережитої небезпеки».
Але сміливця не оминули важкі бойові травми, з пошкодженою рукою та ногою потрапив до шпиталю. Після лікування повернувся у стрій, проходити ВЛК відмовився, бо впевнений, що спишуть у тилову частину, а з побратимами, з підрозділом, який став для нього рідним колективом, «Руля» розлучатися не хоче.
«Я ще не цілком відновився, але вважаю, що найбільшу користь можу принести тут, – переконаний боєць. – Хочу зустріти перемогу разом з друзями, з якими у нас глибока взаємна повага та підтримка. А що робитиму після? Давайте спочатку переможемо, а тоді скажу, добряче подумавши».
