Позивний «Портний» у Владислава — не випадковий. Усе почалося ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Тоді 17-річний хлопець замість втечі за кордон пішов працювати на швейну фабрику, де разом із дівчатами-волонтерами виготовляв маскувальні сітки та спорядження для фронту.
«З нами зв’язувались благодійні організації, привозили рулони понбонду. Я розкладав і нарізав його на стрічки. Дівчата вплітали — ми всі працювали для наших воїнів», — згадує Владислав.
Саме тоді побратими й дали йому позивний — «Портний».
Нині Владиславу 21. І він уже не волонтер, а воїн. Не втік, не перечекав — а добровільно підписав контракт за програмою «18–24» та вступив до лав 34-ї окремої бригади берегової оборони морської піхоти.
«Хотів допомагати не тільки руками. Подав заявку через «Резерв+». Першими перетелефонували саме з 34-ї. І я відразу погодився», — розповідає морпіх.
Позаду — спокійне життя в рідному містечку, попереду — навчання, підготовка і бойове братерство.
«Тут дуже цікаві люди. Вечорами ділимося досвідом, слухаємо старших. Один побратим уже “обстріляний” — він нас вчить, готує. Це дуже цінно».
Про родину Влад говорить з теплом:
«Дівчина дізналась першою — сприйняла з тривогою. Мамі сказав за тиждень до від’їзду. Були сльози, вмовляння. Але зрештою — прийняла. Зараз дзвоню раз на два дні. Вона вже менше хвилюється. Каже, що гордиться мною».
«Хочу загартуватись. Врешті — стати чоловіком. І боронити нашу країну», — каже Владислав.
Дивіться також відео на ютуб-каналі інформаційного видання “Український Південь”:
