Фото “Український південь”.
Книги повинні розлітатися серед читачів, як птахи, а не стояти на поличках, – цю фразу часто повторює херсонка Зоя Федотова, яка понад 40 років працює в бібліотечній сфері. Під час окупації Херсона зуміла зберегли оснащення і книжковий фонд, та й зараз залишається працювати в прифронтовому місті, попри те, що потрапляла під ворожі обстріли, бо не уявляє своє життя за його межами. Історіїю бібліотекарки з Херсона, – читайте в матеріалі журналістів інформаційного видання “Український південь”.
ПОЧАТОК ВІЙНИ
Ранок 2022 року був гучним. Зої Федотовій подзвонила співробітниця філії, повідомивши, що її будинок розбито – і вони з родиною терміново виїздять, рятуючись від обстрілів. Згодом і друга співробітниця покинула міста, яке швидко окупували російські військові. Зоя Олександрівна багато років очолює бібліотечну філію в одному із селищ міста.
Їй довелося приймати рішення, як діяти далі, аби зберегти обладнання, найти місце, де сховати цифрову техніку, як зробити непомітною одноповерхову споруду бібліотеки для чужинців, знявши з неї табличку, аби не розграбували російські військові, які періодично їздили з обшуками до сусіднього гуртожитку під час окупації.
Зоя Олександрівна майже щотижня навідувалася на своє робоче місце, аби бачити, що відбувається там. Ці поїздки весь час супроводжувалися хвилюванням, адже треба було проїздити через блокпости, бачити російську техніку, солдат, які господарювали в чужому місті.
ОКУПАЦІЯ, БІБЛІОТЕЧНА СПРАВА І СПОГАДИ ДИТИНСТВА
«Пару тижнів – і наші повернуться», – говорила вона при зустрічі зі своїми читачами, яких вона знала змалечку, які зростали на її очах, дорослішали, одружувалися й поряд йшли по життю.
“Якщо людина змалечку читає, то звикає до цього, продовжує захоплюватися книжками й в дорослому житті – розповідає Зоя Олександрівна. – При зустрічі мої читачі мене запитували, як бути, я запропонувала мінятися один з одним книжками. Цю ідею підхопили жителі Киндійки. Кожен, з ким я спілкувалася, вірив і чекав ЗСУ, не було жодного, хто б засумнівався”.
Споруда бібліотечної філії №11 знаходиться поряд з гуртожитком одного із заводів, де на першому поверсі жили переселенці з Луганської області. Вони приїхали у 2014 році – так і залишилися жити в Херсоні. Місцева влада для переселенців зробила в цьому приміщенні ремонт, обладнала кімнати пральними машинами й іншою технікою, покращивши умови проживання для тих, хто втратив житло через війну ще у 2014 році.
«У нас складалися з переселенцями гарні стосунки. Вони були відвідувачами нашої бібліотеки. Тож коли в сусідній дім з обшуком приходили російські військові, запитуючи в них, що це за споруда, то ті відповідали, що там живе дівчина, яка виїхала. На вікнах бібліотеки були вишукані фіранки, тож здавалося враження, що дійсно чиясь зачинена оселя. Ніхто ні з переселенців, ні місцевих жителів не повідомив окупантів, що там зберігається чимало українських книжок. Я періодично приїздила, перевіряла будівлю, але знаходитися чи працювати в ній було небезпечно», – каже Зоя Федотова, завідувачка бібліотечної філії №11 Херсонської центральної бібліотеки ім. Лесі Українки.
Вона часто лине спогадами у своє дитинство, коли колись мріяла стати вихователем, а вийшло по-іншому.
З подружкою, у якої мама працювала в бібліотеці, часто після уроків проводили багато часу саме там, граючи у схованки між стелажами, перечитуючи книжки й мріючи про майбутнє. Це стало визначальним у виборі професії.
«Книжка має велике значення у формуванні особистості. Разом з героєм твору людина подорожує часом, країною, у неї народжуються мрії, які потім вона втілює у своєму дорослому житті. Книга наштовхує на глибокі роздуми. Недарма окупаційна влада через свою пропагандистську літературу старається впливати на нашу молодь. Загарбники книжки використовують, як інструмент впливу”, – каже бібліотекарка.
Фото Л. Григор’євої. Зоя Федотова у бібліотеці Херсона.
ЗВІЛЬНЕННЯ ХЕРСОНА
У неї день народження 20 листопад. У душі відчувала, що найкращий подарунок відбудеться на її день народження. Уважно спостерігаючи за тим, що з жовтня 2022 року відбувалося у прифронтовому місті: окупаційна влада евакуювалася, все вивозила з собою, – то було зрозуміло, щось буде незабаром. 10 листопада все затихло, невизначеність, що панувала, не лякала, а дарувала надію, що ЗСУ зовсім близько. 11 листопада вони з чоловіком вийшли на вулицю Перекопська і побачили, що з вулиці Університетська прямувала техніка з українськими прапорами.
«Здається більшої радості, я в житті не відчувала, мені хотілося розцілувати кожного нашого бійця, ми їх чекали, ми вірили, що ЗСУ нас звільнить», – говорить Зоя Олександрівна.
Вона разом з сусідами робила різні смаколики для українських воїнів, спілкувалися, мріючи вже про звільнення лівого берега. Але ворог почав все щільніше обстрілювати Херсон. В деякі сусідські будинки почало «прилітати».
«Одного разу ми побачили, як після обстрілів почав горіти двоповерховий будинок недалеко від нас. Ми підійшли з чоловіком, там була пожежа. Ми не змогли викликати рятувальників, не працювала лінія, бо світло скрізь ще не відновили в Херсоні після того, як армія рф його суттєво пошкодила. Мій чоловік з артритом пішов до пожежної частини, яка поряд з нами, кликати на допомогу. Всі були живі. Люди сховалися у підвалі, а хлопчина років 20 все бідкався, що все втратив, я його зупинила, подивилася в очі – і сказала: «Ми тобі все дамо, ти – живий, а це – головне!», – продовжує розповідь херсонка.
ПРИФРОНТОВЕ МІСТО
«Одного разу я потрапила під обстріл, були поряд поранені, яким надавали допомогу, але я не злякалася. Так ми й живемо в прифронтовому Херсоні: працюємо, плачемо, сміємося, живемо. Але ми – вільні!», – каже Зоя Олександрівна.
Родина Зої Олександрівни не покинула рідне місто і після цього.
Щосуботи вона приїздить до своєї бібліотечної філії, поливає квіти, щось приводить до ладу.
“Я продовжую займатися своєю улюбленою бібліотечною справою, я навіть не уявляю себе без неї. Коли надходили нові книги до фонду, я завжди знала, хто першим візьме її читати, а хто потім, яким буде цей читацький ланцюжок. Книжки повинні розлітатися серед читачів, як птахи, а не стояти на полицях. Все повернеться. Все оживе, дитячий гомін – і буде життя», – з оптимізмом додає Зоя Федотова, завідувачка бібліотечної філії №11 Херсонської центральної бібліотеки ім. Лесі Українки.
Фото Л. Григор’євої. Прифронтовий Херсон: вікна бібліотеки під захистом.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес–клубу
