Розмова із заслуженим артистом України Русланом Вишнивецьким про гастролі Херсонського театру ім. Куліша з виставою «Лишатися (не) можна…»
- Ваші враження від туру?
- Враження чудові! У нас дуже гарна команда, з якою комфортно працювати і подорожувати. Було багато приємних зустрічей з херсонцями і не тільки!
- Яке місто запам’яталось найбільше та чим?-/
- У кожному місті було по-своєму добре. Більше запам’ятались Черкаси, Івано-Франківськ, Львів. Там, мабуть, був кращий глядач, були кращі обговорення вистави, та й міста гарні!
- Що відчуваєте, розповідаючи зі сцени свою історію?
- –Розповідаючи історію, відчуваю багато емоцій: хвилювання, гнів, ненависть та інші. Так тому, що бачу цю кінострічку пережитого перед собою.
- Ви задіяні у виставі вже близько року. Скажіть, чи змінилось сприйняття історії/пережитого?
- –Мені здається, що сприйняття не змінилось, ні в мене, ні у глядачів!
- Чи є віддача від глядачів? Як вони реагують?
- Глядачі в різних містах реагують майже однаково. Ну, десь більш емоційно, десь трохи стриманіше. А, загалом, вистава «Лишатися (не) можна…» нікого не залишає байдужим! Після показу багато людей підходять, діляться своїми історіями, плачуть, дякують…
- Чому на Вашу думку люди мають подивитися цю виставу?
- Я гадаю, що цю виставу потрібно показувати в першу чергу там, де люди не відчувають війни, і не знають, що таке окупація! Нещодавно почув по телебаченню, як жіночка зі Львівщини сказала: «…коли там на сході війна…» Там… Десь… Далеко… Але не в нас! То що тут скажеш?! Ще, звісно, за кордоном потрібно показувати!
- Авторка – Альона Мовчан.
