Український Південь

Інформаційне видання
Новини Херсонщини і України

«Асканія-Нова» на Херсонщині чекає відвідувачів

Біосферний заповідник “Асканія-Нова” імені Фрідріха Фальц-Фейна відкрив новий екскурсійний маршрут і вже почав приймати відвідувачів.

“Дєвочкі! Дівчата!” — лагідно гукає до себе конячок Пржевальського, що мирно пасуться біля ставка посеред степу, директор біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко. «Дівчатка» спочатку мнуться, але за кілька хвилин усе ж таки підходять до нас. «Вони мене добре знають, тому зовсім не бояться. Навіть ображаються, коли я їм не приношу чогось їстівного — скажімо, шматочка хліба», — пояснює Віктор Семенович.

Історичними стежками «Асканії»

Удвох із керівником заповідника ми проходимо ще не протоптаними стежками нового пішохідного екскурсійного марш­руту, який днями офіційно відкриється в «Асканії-Новій». «Історичними місцями зоопарку» — саме таку він має назву і дасть можливість ознайомитися з історичними куточками, що залишилися з часів перших поселенців-колоністів. «Ви — перший журналіст, який проходить цим марш­рутом», — стверджує Віктор Гавриленко.

— Відвідувачі зможуть навіть босоніж пройтися по росі, але для цього їм треба приїхати сюди з самого ранку. Дуже добре буде тут і ввечері, коли пасуться всі наші звірята, — продовжує він. — Сам маршрут займатиме близько трьох годин і дозволить побачити з пагорбів захоплюючі краєвиди на Великий Чапельський під і найстарішу частину селища, коли воно ще мало назву Новий Кетен, подивитися зблизька на багатьох мешканців степу. Ще ніколи на цих ділянках екскурсії не проводилися!

Від побаченого вже з першого пагорба справді перехоплює подих. Перед нами, як на долоні, найстаріша будівля Асканії-Нової — незвична квадратна споруда, збудована у 1828 році першими переселенцями. «Саме в цій частині свого часу і знаходилося селище. В тому будинку колись була школа, а поряд стояв палац, що за Фальц-Фейнів використовувався для прийому гостей. Потім у ньому був клуб ім. Леніна, що в 1987 році зруйнували вщент. Ось таку «добру» пам’ять після себе залишив мій попередник. Та й узагалі в радянські часи тут багато що було зруйноване, а саме селище було перенесене на інше місце.

З першого пагорба добре помітні якісь дивні смуги посеред степу. «Вони залишилися на місці колишнього Герцогського валу. Колись уся територія селища була ним обкопана для захисту будинків від затоплення», — пояснює Віктор Гавриленко. Невдовзі ми з ним підходимо до другого пагорба, на вершині якого встановлено дерев’яний спостережний пункт: тут відкривається панорама на іншу частину заповідника і господарські споруди. Пагорб називається Зміїним. «Бо тут зустрічаються чотири види змій. Заборонити переповзати їм з місця на місце ми не можемо, але людям опасатися нічого. До того ж, екскурсовод слідкуватиме за безпекою», — запевняє директор.

За його словами, після окупації Криму відвідувачів у заповіднику в рази поменшало. «До тих подій ми приймали в серед­ньому 140 тисяч осіб на рік. Це дозволяло наповнювати спецфонд заповідника, тож ми особливо не переймалися тим, що держава послідовно зменшує видатки на утримання об’єктів природно-заповідного фонду. Завдяки проданим квиткам і реа­лізації тварин, а також посадкового і посівного матеріалу декоративних рослин ми могли забезпечувати себе пальним і кормами. Коли ж під боком висадилися російські військові стало зрозуміло, що люди боятимуться до нас їздити. 2014 рік був провальним: ми прийняли лише 32 тисячі відвідувачів. У 2015-му їх було трохи більше — 58 тисяч. А в цьому році ми сподіваємося вийти хоча б на 100-тисячну позначку», — додає Віктор Семенович.

Анексія Криму призвела до ще однієї проблеми для заповідника. Через дії ро­сійських окупантів Україні довелося посилювати свою обороноздатність на півдні. «У результаті ціла низка об’єктів нашого заповідного фонду потрапила у прикордонну смугу, і тепер нам доводиться захищати заповідник від держслужбовців, що неналежним чином виконують природоохоронне законодавство, — пояснює директор «Асканії-Нової». — Так, у вересні минулого року до заповідника увійшла військова колонна з 6 автомашин. Це — дуже серйозне порушення чинного законодавства, за яке передбачена кримінальна відповідальність. Згідно з підрахунками був завданий збиток на загальну суму в 455 тисяч гривень — а це особливо великі розміри! Справа в тому, що об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення створюються указом Президента України, і поки їх статус не буде змінено, ніхто не має права на подібні дії. Я спробував з’ясувати: що це було? Але Міністерство оборони відповіло, що так і не змогло дізнатися, хто саме віддав наказ провести колонну машин через заповідну зону. А нещодавно я в складі експедиції був на території Азово-Сиваського національного природного парку. І там, прямісінько в заповідній зоні біля адміністративного кордону з Кримом ми побачили обладнані військові стрільбища.

По­дібне неподобство неможливо собі уявити у будь-якій цивілізованій країні! Втім, певні зрушення вже з’явилися: військові почали з нами узгоджувати принаймні польоти над заповідником. Адже за законом переліт авіації на висоті нижче за 2 км над заповідною зоною заборонено. Лише в окремих випадках, коли немає інтенсивного польоту птахів, ми можемо надати на це дозвіл».

Перезимував заповідник добре — запевняє Віктор Семенович: «Ми запаслися достатнім запасом кормів. Тепер же готуємося до літа, треба зробити протипожежні обкоси. Всі необхідні засоби для гасіння вогню у нас є. Також у нас є взаємодія з підрозділами Міністерства з надзвичайних ситуацій з навколишніх районів. У разі, коли нам необхідна допомога, вони завжди приїжджали. Хоча й у них не все гаразд з фінансуванням: держава виділяє їм здебільшого саме стільки, щоб вистачило доїхати до місця пожежі, і все».

Цього року у біосферному заповіднику переобиратимуть директора. Як стверджує Віктор Гавриленко, за новим законодавством він зможе останній раз балотуватися на цю посаду і керувати «Асканією-Новою» ще 5 років. На посаді ж директора він працює з 1995 року і встиг зробити чимало для однієї з найвідоміших запо­відних територій планети. «Я готовий працювати в заповіднику стільки, скільки дозволить здоров’я, — додає він. — Але мене, звісно, турбує й питання щодо спадкоємців. Адже хотілося б, щоб вони гідно продовжували розпочату мною справу».

Олег БАТУРІН, Новий день

Поділитись публікацією

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

code

Відео дня

Популярне

СТРІЧКА НОВИН