«Я – зерно, що посіяв Дорошенко.
Я – спадкоємець слави Кобзаря.
Нащадок Стуса. Совість Симоненка.
В моїх руках – відродження зоря.
Крізь блискавки століть, Крізь люті битви
Рішучішим стає за кроком крок.
Я – українець. В тім – моя молитва.
У тому – хресний хід моїх думок».
Цей вірш херсонська поетеса, педагогиня і перекладачка Людмила Степаненко написала 2006 року, і він був опублікований у перших збірках поезій. Звучить, як написане сьогодні. Так і виникла спочатку назва видання – «На часі…», а потім народжувались поетичні рядки.
Нові вірші і поезії минулих літ, які все ще залишаються актуальними, увійшли до третьої збірки поетеси.
Дивіться – інтерв’ю з Людмилою Степаненко у студії «Українського півдня».
