Тоді в обідню пору бійці ЗСУ забезпечували підрозділи зв’язком і саме працювали у лісі. Зненацька боєць Сергій із позивним “Рік” підірвався на ретельно замаскованій ворожій міні.
Чоловіку відірвало праву ногу по коліно. Росіяни відразу почали обстрілювати це місце з мінометів та артилерії. “Рік” пригадує, що ледь не знепритомнів від страшного болю, але таки зібрав волю в кулак.
Історію воїна розповіли у 41 окремій механізованій бригаді.
Боєць самостійно наклав собі турнікет та забинтував місце поранення, зупинивши крововилив. Далі “Рік” заховався від обстрілів у великий глибокий рівчак та вирішив за всяку ціну дістатись до наших хлопців.
Сергій повз, а ще намагався йти на карачках та у повний зріст, спираючись на гілляки. Від болю та втоми часто падав і мусив знову повзти. Він ліз поміж розтрощених стовбурів дерев та колючих кущів, розбиваючи в кров тіло. Звідусіль постійно лунала канонада. Боєць дуже хотів пити, але там не було водойми. “Рік” каже, що терпіти біль було дещо легше за спрагу. Але чоловік увесь час мотивував себе, мовляв, я сильний, витримаю, виживу! А ще військовий тримав наготові свій автомат. На щастя, ворогів у цій місцині не було.
Вже сутеніло, коли втомлений скривавлений зв’язківець врешті побачив силуети у військовій формі та почув українську мову. Сергій згадує, що у нього тоді наче каміння з душі впало. Боєць із позивним “Малиш” – побратим “Ріка”, відразу упізнав важкопораненого товариша і допоміг йому дістатись до реанімобіля. Хлопці вже навіть припускали, що Сергій загинув, тож дуже зраділи, що тому вдалось вибратися з ворожої пастки. Загалом “Рік” самотужки подолав близько кілометра незнайомою місциною.
Нині “Рік” видужує після поранення та готується до протезування. Медики відзначили професіоналізм воїна, який уміло надав собі першу допомогу, чим і уникнув максимально важких наслідків. В свою чергу, “Рік” дуже вдячний й інструкторам з тактичної медицини, які надали йому усі необхідні знання, вміння та навички.
Сергій впевнений, що обов’язково повернеться до своїх побратимів і навіть на лікарняному ліжку постійно спілкується із ними та підказує невідкладне зі службових питань. Свій вчинок не вважає героїчним – каже: робив, що мав робити і врятувався завдяки силі волі, характеру і Божій допомозі.
А ще “Рік” закликає військових і цивільних не нехтувати заняттями з тактичної медицини, що одного разу можуть врятувати життя на полі бою!
