Місто переможного Сонця/ Писати про Херсон непросто – занадто багато різних почуттів виникає, від гордості за наших захисників до злості на окупантів. Але ми все-таки спробуємо розказати про це славне місто, в словах та у сріблі, – зазначає авторка Женя Орінго (ювелірний дім Орінго).
Мені пощастило побувати в Херсоні незадовго до початку повномасштабної війни. Я встиг приїхати на конференцію та провести у місті буквально кілька днів, проте воно закарбувалося мені в пам’ять. Справедливості заради, цікавився я насамперед міськими байками і різною неформальщиною. Встиг дізнатися, де в центрі найкраща кава, де зазвичай збираються любителі аніме, у яких стосунках перебувають місцеві неформальні групи – хто з ким товаришує, хто з ким б’ється, хто де зазвичай проводить час… Мені влаштували імпровізовану прогулянку містом, пригостили тією самою кавою і запросили на наступну конференцію. Вона мала відбутися якраз навесні 2022 року. Я будував плани, думав приїхати на тиждень і неодмінно оглянути в Херсоні все. І звісно, не пропустити Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка, який і зовні чимало вражав, а вже всередині-то…
На жаль, у наших скажених сусідів були інші плани і на Херсон, і на моє проведення часу навесні. Знаючи їхні звички, можна було сподіватися, що в Херсоні вони обмежаться згвинчуванням унітазів. Але, на превеликий жаль, їм навіщось знадобилися ще й експонати Художнього музею. Навіщо? Загадка. Утім, за деякими даними, у процесі грабежу окупанти брали не тільки картини, а й робочі ноутбуки, і навіть сантехніку (!). Виходить, це все-таки був набіг за унітазами, а картини просто під руку попалися?..
Фото з офіційного сайту музею
Справедливості заради варто сказати, що директорка музею Аліна Доценко доклала воістину героїчних зусиль, намагаючись врятувати колекцію. До війни вона наполягала на її вивезенні (на жаль, ніхто цим вчасно не потурбувався), перед самим початком війни намагалася заховати експонати, а на самому початку окупації знищила всі описи експонатів – сподіваючись, що без описів колекція буде марна. Але, на жаль, сталося лихо: частина музейних працівників пішла на співпрацю з окупантами і видала місце знаходження колекції. Наслідки нам усім відомі… Історія історичного музею немов повернула на друге коло: у часи Другої світової війни його вже розграбували фашистські окупанти.
Можна багато говорити про те, що втрата музейного фонду – величезна втрата для культури. Однак кожній мислячій людині це й так очевидно. А повторювати це зайвий раз болісно і марно. Тому варто замислитися над іншим питанням: що можна зробити, щоб повернути вкрадене або хоча б частково поповнити музейні фонди? Мабуть, інформація про те, що робота над цим уже триває, додасть нам усім оптимізму. Херсонський художній музей готується подавати до суду на країну-агресора. Музей вимагає повернути не тільки колекції, вкрадені на початку окупації, а й усе, що було вкрадено, вивезено, запозичено і не повернуто з 2014 року. Крім того, триває робота з пошуку нових експонатів у запасниках, у приватних колекціонерів тощо. Ми анітрохи не сумніваємося, що Художній музей вистоїть і відродиться. Інша справа – він буде вже зовсім не схожий на колишній…
Справедливості заради варто сказати, що директорка музею Аліна Доценко доклала воістину героїчних зусиль, намагаючись врятувати колекцію. До війни вона наполягала на її вивезенні (на жаль, ніхто цим вчасно не потурбувався), перед самим початком війни намагалася заховати експонати, а на самому початку окупації знищила всі описи експонатів – сподіваючись, що без описів колекція буде марна. Але, на жаль, сталося лихо: частина музейних працівників пішла на співпрацю з окупантами і видала місце знаходження колекції. Наслідки нам усім відомі… Історія історичного музею немов повернула на друге коло: у часи Другої світової війни його вже розграбували фашистські окупанти.
Можна багато говорити про те, що втрата музейного фонду – величезна втрата для культури. Однак кожній мислячій людині це й так очевидно. А повторювати це зайвий раз болісно і марно. Тому варто замислитися над іншим питанням: що можна зробити, щоб повернути вкрадене або хоча б частково поповнити музейні фонди? Мабуть, інформація про те, що робота над цим уже триває, додасть нам усім оптимізму. Херсонський художній музей готується подавати до суду на країну-агресора. Музей вимагає повернути не тільки колекції, вкрадені на початку окупації, а й усе, що було вкрадено, вивезено, запозичено і не повернуто з 2014 року. Крім того, триває робота з пошуку нових експонатів у запасниках, у приватних колекціонерів тощо. Ми анітрохи не сумніваємося, що Художній музей вистоїть і відродиться. Інша справа – він буде вже зовсім не схожий на колишній…
Художній музей, символ стійкості та перемоги краси над варварством, з’явився і на новій каблучці Орінго.
Ця каблучка – справжній арт-об’єкт. Варто лише поглянути на величну будівлю музею, виконану в найдрібніших подробицях. На будівлі можна розгледіти кожну цеглинку в прямому сенсі слова, якщо ж ви знаєтесь на архітектурі, то буде цікаво спостерігати, як змішуються різні архітектурні стилі.
28 травня 1905 року відбулася закладка, будівництво тривало два роки, і 14 січня 1907 року сюди в’їхали перші «мешканці» – Міська Дума, Херсонський міський банк, Міський сирітський суд та Міська управа. Усі вони знаходилися тут одночасно, будівля до 1977 року призначення не змінювала (навіть за радянських часів тут був виконком міської ради), і тільки у 1977 році її передали для розміщення в ній художнього музею.
Важко не погодитися, що саме музей виглядає в цьому казковому будинку, трохи схожому на замок, найорганічніше/
Стіни срібного музею, що сяє на каблучці, обіймає сам Дніпро! Немов змиває з його стін усе погане, обіцяючи відновлення та відродження… На шинці зі зворотного боку можна розгледіти воду, що біжить, хвилі і навіть сонце, що відбивається в річці. Тепле сонце, під яким визрівають кавуни та народжуються радісні картини. Дуже символічно й оптимістично!
Олена Маслова, ідеолог срібної мапи України, про нову каблучку розповідає так: «Присвята Херсону та його художньому музею вийшла наймасштабнішою з усіх каблучок-міст. Висока башта і широкий фасад деталізовані максимально, тому в маленьких розмірах каблучка може бути некомфортною… Проте я все одно мусила її зробити!
Моє особисте поле битви не дуже значуще зараз, та іншого в мене немає. Поєднуючи спогади та плани срібними тенетами, додаючи дрібку магії в нашу складну повсякденність, мрію зв’язати країну особливими будівлями, які відгукуються на мої пошуки порталів.
Будівля музею не вписувалася в рамки моєї теорії про кільцегенічність, але її голос я чула гучніше за інші голоси. Можливо тому, що мої глибокі корені — з Херсону, я щиро захоплююся його мешканцями та історією міста. І не маю сумнівів, що після перемоги Художній музей знову наповниться українськими скарбами, а команда Орінго завітає туди на екскурсію!»
