Мабуть, девіз цієї родини: не падати духом. Долати життєві труднощі їм допомагає почуття гумору, підтримка один одного, діти та онуки.
Тетяна Анатоліївна Прокопенко і Володимир Леонтієвич Діденко з міста Гола Пристань.
Працювали разом в одній школі. Володимир – директором школи, викладав фізику, креслення. Тетяна – вчителем початкових класів. Жінка розповідає, що має 38 років педагогічного стажу в одній школі, на одному місці.
Разом долали труднощі в 90-ті роки, коли заробітню плату видавали то оселедцями, то іншими продуктами. Поважають тих колег, хто витримав тяжкі часи і не покинув школу й своїх учнів. Все їхнє життя присвячене школі та учням. Виїхати з міста при повномасштабному вторгненні довелося терміново, бо молодша донечка Наталочка була вагітна, а в місті не було ані ліків, ані лікарів.
Тепер люблячі бабуся і дідусь допомагають виховувати молодшій донці з зятем півторарічного онука Тимура.
Пишаються також своїми старшими дітьми. Наприклад, Ігор – кандидат хімічних наук.
Тетяна тепло відгукується й про свого чоловіка:
– Він у мене іноді любить готувати і виходить у нього дуже смачно! Може неперевершено борщ приготувати, або плов, а яку картоплю смажену готує, що і кума у захваті! Ще Володимир грає на баяні, має збірку власних віршів.
В теперішній час Таня веде клуб дитячого розвитку “Школярик” в житловому комплексі в Софіївській Борщагівці на Київщині, де вони отримали сучасну квартиру від Благодійного фонду ” Місія Хансена в Україні”, засновником якого є американський меценат Делл Лой Хансен.
Володимир працює у Вишневому. Таня з подругою у вільний час займається скандинавською ходою. Коли заселялися, випадковот зустріли тут своїх друзів, від радості обнялися зі щирими привітаннями.
Так і живуть з пам’яттю про минуле, з радістю і надією на майбутнє, піклуються про дітей і онуків, адже росте в родині наймолодший козак – Тимур.
Дай Боже жити їм у мирі.
Авторка – Ірина Доброволенко.
