Кажуть, атрибут свят – ялинку – почали використовувати тільки у XIX столітті, взявши цю традицію з німецької культури. Спочатку хвойне дерево ставила у своїх будинках аристократія, але згодом й інші жителі російської імперії. У кожну провінцію починає проникати ялинка, яка здобувала статус головного символу новорічних свят. Хвойні деревця переважно реалізовувалися на площах та ринках. Вартість їх іноді сягала до 50 карбованців, які могли собі дозволити витратити лише заможні містяни. Для порівняння, середня зарплата робітника по Російській імперії складала 37 карбованців на місяць, а вчителя гімназії – 85. Також на початку XX століття за 50 карбованців можна було купити, наприклад, 350 буханців білого хліба або 2 пари парадних військових чобіт. Незаможні містяни купували скромніші ялинки.
За традицією, ці дерева ставили у Святвечір, 24 грудня. У ті часи поява ялинки у будинку була справжнім сюрпризом для дитини, що викликала у неї шалені емоції. Бо передріздвяна метушня з вибором та прикрашанням дуже подобалися дітям.
Різдво в Херсоні на початку XX століття
Підготовці до цього свята приділяли значну увагу. Закупівля продуктів, алкоголю, подарунків, що ми, власне, робимо і сьогодні, не були єдиними ритуалами. Благодійність у Херсоні стала важливим елементом Різдва. У нашому місті було достатньо заможних людей та благодійних організацій, які намагалися скрасити незаможним новорічні свята. Наприклад, 24 грудня 1899 року: «в ночлежный приют Фальц-Фейна для получения предпраздничных пособий явилось 300 человек бедных, которым было роздано 300 рублей; кроме того более нуждающимся было роздано 100 пудов пшена, пожертвованных членом благотворительного общества Волохиным… Сегодня вечером для посетителей ночлежного приюта имени Фальц-Фейна будет устроена кутья, а в первый день праздников им же будет роздан бесплатный обед» (газета «ЮГ», № 520, 1899 рік).
Різдво, як атрибут різдвяних свят
У ті часи була й традиції привітання власниками підприємств своїх робітників 13, 14 та, навіть, 15 зарплатнями. Так, гласний міської думи, почесний містянин, херсонський підприємець Микола Спозіто в переддень Різдва видав капітанам його кораблів та механікам премії у розмірі 2-3 місячної платні. Але інші робітники також не залишилися без подарунків. Їм Спозіто видав також кошти.
Куди ж херсонець початку XX століття міг вирушити святкувати Різдво? У нього був широкий вибір. Можно було покататися на ковзанах: «На открытом КАТКЕ, на Днепре, во время Рождественских праздников, ежедневно, будет играть хор музыки 58 полка. При катке устроена теплая раздевальня. Плата за вход: взрослые по 20 копеек, дети и учащиеся – по 10 копеек. Каток будет открыт от 1 часа пополудни до 6 часов вечера» (газета «ЮГ», № 519, 1899 рік).
Також можна було херсонцю й культурно відпочити. Місцева преса рясніла низкою оголошень, пропонуючи: «Спектакли с елкой и бесплатными призами для детей. Начало для детей в 4 часа дня и до 9 часа вечера… Семейные вечера с танцами. Начало в 8 часов вечера… Во время вечера будет играть оркестр военной музыки 212 Бахчисарайского военного батальйона…» (газета «ЮГ», № 520, 1899 рік).
А якщо херсонець хотів долучитися до прекрасного, йому міський театр пропонував спеціальний різдвяний репертуар: «Камо грядеши», «Кіт у чоботях», «Зачароване коло», «Трильбі» тощо. Не минали жодні свята й без балів-маскарадів, на яких проводилися розіграші призів за найкращий костюм або маску. А ще були салюти, гуляння у місті, святкування у ресторанах та генделях.
Єгор Сидорович, Вгору
