Катерина Гайнахметова з селища Велетенське, що входить до Білозерської територіальної громади на Херсонщині. Її власний будинок пошкоджено під час бойових дій. Від самого початку війни жінки проживає в Херсоні. Виховує двох синів — 13 і 10 років. Старший син Тимур — дитина з інвалідністю — весь час була в місті під час окупації.
«Коли нас звільнили, ми ж взагалі переселенці, ми сюди приїхали без нічого з однією валізкою речей», — ділиться жінка.
Знайома прихистила її з дітьми та батьком пенсійного віку у себе вдома у Корабельному районі Херсона. Катерина розповідає, що в окупації весь час хвилювалася за життя дітей:
«Було дуже важко. Продуктів зовсім не було. Перші тижні війни ми знаходилися ще в селі в Білозерському районі.
Всі магазини позачинялися, навіть маючи кошти, ми не могли нічого купити, тому що не було нічого. Маршрутки не ходили до Херсону, а наші місцеві магазини були зачинені. Тому в перші тижні війни було дуже скрутно, дітям майже не було, що їсти. Потім ми вже переїхали до Херсону, йшла повномасштабна війна і все місто було в російських солдатах і ти ніколи не знатимеш, що у них в голові. Могло статися все, що завгодно. Тому, коли мені потрібно було йти на ринок по продукти для дітей, я залишала свій телефон дітям, бо боялася брати його з собою. Казала сусідці, що я йду по продукти, щоб вона мала на увазі, що діти зачинені вдома самі. До нашого визволення ми сиділи в основному в будинку і нікуди не ходили».
З початку війни без роботи і без засобів існування залишився батько Катерини, бо підприємство, де він працював, захопили окупанти.
Анатолій Шарисанович, батько Катерини, розповів:
«Як ці гади прийшли, я ще трохи працював. Вони прийшли на фірму, почали відкривати склади, приміщення, мене побили. Дивився, щоб нічого не взяли. Бо я був на фірмі сам, нікого більше не було. Вони питали, чому я за ними ходжу, дали прикладом по ребрах і поїхали. Зламали ребра і з того моменту я вже пішов з дому. Поки наші не прийшли, я сидів вдома».
Батько допомагав по господарству, приглядати за дітьми. Бо на вулиці з’являлися і російські військові з обшуком у сусідніх будинках, розповідає Катерина:
«Один раз було таке, що вони приїхали. Вони були дуже п’яні, їх було, мабуть, чоловік 15 на мою вулицю на БТР. Але вони шукали конкретну адресу. Тобто до нас у двір вони не заходили. Я тоді дуже перелякалася. У мене був український прапор, телефон, малюнки дітей. Я не знала, куди і що ховати, якщо вони зайдуть. Вони приїхали конкретно за якось адресою, вийшли бабуся з дідусем. Мабуть, шукали когось, але це все ж таки була не та адреса. І вони потім поїхали».
Родина Катерини одна з 25, якими під час окупації опікувалася Херсонська міська громадська організація «Центр «Софія».
Центру «Софія» активно допомагали волонтери з усіх куточків країни і не тільки з купівлею найнеобхіднішого – речей першої необхідності, ліків, продуктів харчування. Бо вижити в окупації родинам з дітьми було складно, а в яких діти з інвалідністю, було ще складніше.
Катерина коментує:
«Як би скрутно не було, але російську гуманітарку я не брала. Ми брали тільки з нашого «Центру «Софія», який допомагає сім’ям з дітками з інвалідністю. Раз на тиждень виїжджали в центр міста і отримували гуманітарну допомогу. Допомагала Ольга Анатоліївна. Якісь кошти я отримувала на сина по інвалідності, ми їх, звісно ж, переводили у готівку під великий відсоток, бо всі банки були закриті. Скрутно, але якось виживали».
В окупації велика проблема була з ліками.
Катерина розповідає, як вирішувала її:
«Були запаси. Ольга Анатоліївна допомагала. Дякуючи Богу, ми не потребували систематичних ліків, таких, наприклад, як для лікування цукрового діабету. Ми можемо раз на півроку пропити ліки для розумової діяльності».
Центр сімейної реабілітації дітей-інвалідів та дітей із інвалідизуючими захворюваннями Софія було засновано в 2010 році, але в з початком окупації Херсона російськими військовими в березні 2022 році перед колективом постали інші завдання. Ольга Цилінко, директорка Херсонської міської громадської організації «Центр «Софія» розповідає:
«В перші тижні найскладніше було знайти їжу, тому що її не було. А потім найскладніше було знайти гроші і взагалі вижити, заховати дітей, які могли ходити».
До повномасштабної війни «Центр «Софія» об’єднував 35 родин з дітьми з інвалідністю, 10 сімей виїхало з окупації, а інші залишилися в місті. Ольга Цилінко — колишня працівниця правоохоронних органів, це додавало небезпеки для її життя, бо поряд з офісом центру загарбники розмістили свої каральні служби. А потрібно було працювати, аби підтримувати херсонські родини. Вона коментує:
«В перші дні окупації знайшли квартиру, на яку перевезли все. Ще досі стоять ящики з нерозібраними документами. В мене особові справи, документи, ксерокопії. Були вивезені документи, техніка, ми ледве все це доводимо до ладу тепер. Була вивезена вся оргтехніка звідси. У нас тут до війни було комунальне підприємство, адже у нас приміщення міськради. А під час окупації туди заїхало якесь підприємство російської влади. Вони хотіли ходити через нас, вимагали у нас ключі від тих дверей. Треба було відбрехатися, щоб від них себе ізолювати. А на другому поверсі у нас був розшук ФСБ. Я бачила своїх колишніх співробітників, які перейшли туди на роботу. Ми їх бачили біля сусіднього під’їзду і треба було теж молитися про те, щоб вони не здали. Я думаю, що і вони мене бачили».
Під час окупації Херсона 25 родинам, в яких виховуються діти з інвалідністю, активно допомагали волонтери.
Центр постійно був в пошуку продуктів харчування місцевих виробників, це укріплювало і гривню, з якою так боролися загарбники.
Ольга Цилінко зазначає:
«Ми збиралися раз на тиждень. Вони приходили сюди для того, щоб отримати допомогу, а спілкування було в телефонному режимі. Кому вкрай було треба, приїжджали до мене додому, або ми зустрічалися тут. По домівках ми не їздили. Тут треба був якийсь ресурс. Скільки треба було ресурсу, щоб збирати кожного тижня гроші, скільки треба було витратити сил для того, щоб знайти продукти. В мене є окрема історія про наше херсонське підприємство, яке нас щотижня забезпечувало. Директор мене попросив поки не буде звільнено лівий берег, нічого не розповідати».
Нині звільнений від загарбників Херсон постійно під обстрілами з лівобережжя.
Катерина намагається убезпечити дітей, вони проводять багато часу вдома.
Жінка розповідає:
«У нас в районі всім діткам давали творчі бокси — дуже гарні набори для творчості, щоб якось відволікти дітей від цього жахіття. Тимур у вільний час трошки займається — розмальовує, робить якісь поробки, ліпить з пластиліну. На вулицю зараз не вийдеш, бо тривають обстріли. Якось нещодавно я відпустила їх погуляти і вони прийшли додому, а в те місце, де вони гуляли, прилетіло. Тому я зараз навіть на подвір’я боюсь випускати. Інколи діти виходять надвір, але не дуже далеко, бо це небезпечно. Намагаємося чимось займатися вдома, допомагають по господарству, трохи прибрати, приготувати їжу. У вільний час малюємо, робимо поробки».
З відновленням роботи Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м.Херсоні ради Катерина змогла у січні оформити і статус внутрішньо-переміщеної особи, вона продовжує підтримувати зв’язок з членами громадської організації «Софія».
Діти, що перебували в окупації та під обстрілами, потребують реабілітації.
Ольга Цилінко зазначає:
«У нас така мрія, я думаю, що ми її здійснимо — нам треба вивезти ті родини, які залишаються в Херсоні на два-три тижні з міста з реабілітаційною метою. Перебути цей час і пройти реабілітацію у безпечному середовищі. Але це повинна бути однозначно вода — або басейн, або річка, або озеро. Тому що дітям потрібна фізична реабілітація. За цей рік дуже погіршився стан дітей. Нам треба їхати з нашим психологом, який у нас працює, для того,щоб працювати з дітьми очно і системно».
Тільки в одному районі Херсона — Корабельному — на обліку перебуває 9 дітей з інвалідністю, які залишаються у місті.
Психологиня Ольга Лангвейль, яка була в окупації, прокоментувала, що діти, які пережили окупацію і до сьогодні знаходяться в місті, переживають дистрес. Їм потрібна психологічна допомога, бажано за межами Херсону, де не буде цілодобових обстрілів і діти зможуть відновити стан спокою і почуття безпеки.
*Дистрес-це пролонгований стрес.
Херсонщина. Вільні. Південь.
