Уроки в музеї проводять для школярів Великої Лепетихи

24 вересня 2020 року директором комунального закладу «Великолепетиський районний народний краєзнавчий музей ім. О. І. Ціпко» Миколою Марченком було проведено два уроки «Мій рідний край у 2-й половині 40-х – 50-ті роки ХХ століття» для учнів 11-х класів комунального закладу «Великолепетиський опорний заклад ЗСО І-ІІІ ступенів.

Учні дізналися про післявоєнну відбудову селища. Війна двічі прокотилась по землях Великолепетищини. Були зруйновані приміщення установ, шкіл, дитсадків, лікарень, будинків культури і клубів, ферм, складів, міст через балку Болгарка, багато житлових будинків… Була вивезена майже вся сільськогосподарська техніка, коні, корови, свині і дрібна рогата худоба. Майже всіх чоловіків забрали на фронт. Орали плугом, запряженим коровами, сіяли і збирали врожаї вручну старики, жінки та діти…

При райвійськкоматі було створено групи «яструбків», які охороняли склади та інші об’єкти, конвоювали колабораціоністів. Під час виконання таких завдань загинули Д. Ф. Бобро, Г. І. Стець та інші.

Для розмінування полів було створено загони мінерів з 15-16-річних хлопчаків і дівчаток. Вони пройшовши короткочасне навчання звільнили землі Великолепетищини від більшості смертоносної вибухівки, нерозірваних мін, снарядів і гранат. Під час розмінування відзначились Ф. А. і П. Ф. Соляники, І. І. Дацко та М. Г. Клепка. Загинули Віра Лівша, Даша Луханова, Лариса Гладушко, Михайло Дашко, Петро Приходько, Олексій Сильчик та Надія Багелан.

У 1946-1947 роках жителі Великолепетищини відчули на собі страшні наслідки штучного Голодомору. Чому штучного? Адже у нашій місцевості дійсно був недорід. Страшні суховії зневоднили землю на полях, зерно, яке лежало на відкритому грунті поклювали птахи… А тому, що не скрізь в СРСР були такі погодні умови, і, перерозподіливши врожай, можна було уникнути цього голоду. Адже 13 країн Європи та Азії, які потрапили у радянську окупаційну зону, харчували по міжнародних розмірах у повному обсязі. Навіть Франції було дано 200 млн. тони пшениці. А українців сталінське керівництво прирекло на вимирання. Фотографії у музеї свідчать, що в той же час керівництво не голодувало – магазини та їдальні Великолепетиської райспоживспілки мали вдосталь товару для цієї категорії людей. Певну допомогу сиротам надавав Малолепетиський дитячий будинок. Учні побачили на фотографіях стенду сучасний вигляд його будівель. В музеї є фотографії і спогади деяких з його вихованців, талони тощо.

У Західній Україні продовжували боротися проти радянської влади оунівці. Багато жителів району були направлені в цей регіон для встановлення там радянської влади і налагодження мирного життя. Боролися проти ОУН-УПА багато наших земляків, в тому числі Лисенко Іван Григорович.

На Західній Україні велася боротьба між українцями і поляками. Колишній житель Великої Лепетихи Іван Захаренко у 1944 році приєднався до оунівців і отримав псевдо «Грань». 28 березня 1947 року в районі с. Яблоньки на шосе між Балигородом і Тісною відділ УПА під командуванням майора С. Хріна влаштував засідку на ІІ віце-міністра національної оборони Польської республіки генерала Кароля Свєрчевського. Вбила ж його саме чота під командуванням Івана Захаренка. За це він був нагороджений золотим лицарським хрестом. Це стало приводом до операції «Вісла». Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про швидку цілковиту депортацію українців і змішаних родин не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. Етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року, полягала у примусовій, з використанням військ СРСР, Польської республіки і Чехословацької СР, депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, з метою асиміляції українського населення під маніпулятивним приводом обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням. Було насильно переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3936 людей. Було здійснено обмін польського і українського населення між СРСР і Польщею. Частину українців було переселено у Херсонську область, в тому числі у Великолепетиський і Верхньорогачицький райони. На стенді музею розміщені їх фотографії, документи і спогади.

У другій половині 50-х років ХХ століття керівництво СРСР вирішило піднімати цілину в Казахстані. Багато наших земляків приймали активну участь у цій сумнівній акції. Адже сьогодні середня врожайність пшениці там становить всього-навсього 14 ц з гектару, а якби заміть розорювання цілинних земель на них розводили худобу, то зиску було б набагато більше. Документи, фотографії, речі у «музеї у валізі» «Піднята цілина» розповідають про цю сторінку життя району.