Марія Артеменко – перша проректорка Херсонського національного технічного університету (ХНТУ), кандидатка технічних наук, доцентка кафедри дизайну, співзасновниця Херсонської обласної молодіжної організації «Центр креативної творчості «Бумідей».
З початком повномасштабного вторгнення університет було релоковано до м. Хмельницький, де Марія також долучилася до адміністративної команди. Попри виклики війни і життя на новому місці після таких рідних Олешок, вона успішно поєднує керівну та наукову роботу, викладання. А в березні готується представити на виставці в Італії український жіночий костюм – власного дизайну та виробництва.
Війну Марія з чоловіком і двома дітьми, маленькою донькою та сином-підлітком, зустріла в Олешках.
«Ми не були зібрані, тривожних валіз у нас не було. – пригадує Артеменко. – Обдзвонили всіх родичів і розуміли, що виїздити вже пізно». Атмосфера окупації, продовжує вона, пригнічувала: не можна вийти, бо страшно, вулицями ходять озброєні люди, черги за продуктами харчування, обстріли Антонівського мосту, техніка, яка безперестанно йшла через Олешки на Херсон, – це було жахливо. Так минуло трохи більше, ніж місяць.
Виїзд з окупації
6 квітня 2022 родина наважилась виїхати. Допомогло те, що 23 лютого Артеменки про всяк випадок заповнили бак у машині, – і це стало порятунком. Розуміючи всю небезпеку Марія малювала дітям таблички з особистими та контактними даними родичів, щоб у разі обстрілів було до кого звернутися, – це було для неї тоді найстрашніше.
«За кермо сів чоловік, на задні сидіння – я з двома дітьми, мама-пенсіонерка та вагітна на дев’ятому місяці подруга з дитиною. Було лячно, бо відчували велику відповідальність не тільки за власних дітей, а і за чужу родину», пригадує проректорка.
Спочатку приїхали до бабусі Марії у Львівську область, та в однокімнатній квартирі пенсіонерки всім, звісно, довго лишатися не було можливості. Далі облаштуватися і, головне, соціалізуватися на новому місці дуже допомогли діти. Завдяки школам і гурткам, а відтак постійному спілкуванню з викладачами та іншими батьками, родина швидко познайомилась з місцевими мешканцями. Обоє дітей грають на музичних інструментах, і якщо доньчину скрипку змогли вивезти, то з фортепіано сина, звичайно, не було такої можливості. Тож Марія безмежно вдячна директору місцевої музичної школи, котрий просто дав ключі від кабінету з інструментом, що дало змогу продовжити навчання, залучаючи онлайн свого викладача Олешківської музичної школи.
Релокація ХНТУ до Хмельницького, нова посада
Сама Марія також продовжила викладати онлайн. ХНТУ відновив роботу в дистанційному форматі доволі швидко, згадує вона. Потім до Хмельницького релокували нову адміністрацію навчального закладу, яку призначили зі співробітників, що виїхали з окупації і перебували на підконтрольній території. Міністерство освіти і науки призначило виконуючою обов’язки ректора Олену Валеріївну Чепелюк, котра зараз очолює університет, вийшов наказ про переміщення закладу. Марія переїхала працювати до Хмельницького і за кілька місяців була призначена на посаду проректора.
«Нашому університету надали приміщення на базі Хмельницького національного університету, – розповідає Артеменко. – Спочатку це було три аудиторії, де ми розгорнули адміністративну роботу. Найскладніше було евакуювати інформаційну структуру – сервери в Херсоні, швидко встигнути, щоб нічого не втратити – бухгалтерію, навчальні матеріали, документи, архіви. Було складно, та впорались. Жодного дня не було затримок зарплат». Також співробітники і студенти отримали можливість мешкати в гуртожитках закладу освіти, що прийняв їх.
До вересня 2022 року ХНТУ був повністю готовий до роботи на новому місці, вдало провів вступну кампанію. Щодо студентів, то деякі з них теж переїхали, деякі залишалися в окупації. Марії особливо запам’яталась студентка з Херсону, котра дочекалась звільнення міста, приєднуючись до занять онлайн і виконуючи всі завдання. Навчання стало для неї не лише мотивацією, а справжнім психологічним порятунком.
Проректорка відзначає і гарну атмосферу в новому колективі: приємно бачити як рідні обличчя, з ким працювали раніше, так і нових співробітників з Хмельницького, а також Бахмуту, Бердянська та інших міст. У вузі утворилася дуже дружня спільнота, резюмує вона, де всі підтримують одне одного. Окремо Артеменко хоче відзначити внесок у розвиток університету його давнього друга і партнера, почесного професора ХНТУ Гельмута Шрайнера з Німеччини, котрий після релокації профінансував облаштування комп’ютерною та офісною технікою робочих місць для співробітників та кількох аудиторій університету на новому місці, а також особисто приймав у себе вдома українських біженців.
Дизайн та творчі проекти
Окрім адміністративної роботи та викладання, Марія активно займається прикладним аспектом своєї наукової спеціалізації – виготовленням, оздобленням тканин та дизайном одягу. Минулого літа вона взяла участь у проекті від ГО «Центр суспільних інновацій» та Львівської національної академії мистецтв під назвою «Ремесла як форма стійкості». У місті Глиняни Львівської область на базі Музею ткацтва та килимарства він зібрав митців, дослідників, майстрів та художників з усієї України. Окрім лекцій, майстер-класів та обміну досвідом, учасники представили на конкурс свої роботи, і Артеменко стала однією з його шести переможців.
«За освітою я технолог та дизайнер тканин і трикотажу, – розповідає проректорка, – тож для мене було важливо представити в рамках конкурсу цілісний образ. Спочатку на ручному ткацькому верстаті я виткала деталі жилету, які декоровані зображенням стилізованого птаха, а потім на основі цих елементів створила жіночний костюм в етнічному стилі. Кольори – зелений та білий, та різні за фактурою тканини обрала з матеріалів, наданих організаторами. У березні разом з іншими фіналістами ми поїдемо до міста Матера в Італії на спеціалізовану виставку-ярмарок, де покажемо свої роботи».
Також дизайнерка планує створити колекцію жилетів в етностилі, щоб повезти на цей захід та познайомити іноземців з нашими культурними традиціями. І сподівається, що колись вона обов’язково створить свій модний бренд, розробкою якого починала займатися ще в студентські роки.
Не так давно на грантові кошти університет придбав вишивальну машинку, тож тепер у Марії з’явилося ще одне зацікавлення: освоїти технологічний процес машинної вишивки та розробити власні орнаменти, адже у вільний час любить малювати: це для неї і відпочинок, і арт-терапія.
«На жаль, у добі лише 24 години,– сміється вона, – тому до творчості більше долучаюся через роботу зі студентами. З одного боку, це додаткове навантаження, з іншого – зміна роду діяльність, що дуже допомагає зберігати свій ресурс. Окрім цього, наша молодіжна ГО «Центр креативної творчості «Бумідей» виграла грант на придбання ноутбуків, тож тепер зі студентами проводимо безкоштовні майстер-класи для ВПО з графічного дизайну. Завдяки легкій портативній техніці ми дуже мобільні, нас скрізь запрошують, і ми дуже раді такому творчому волонтерству», – ділиться успіхами своєї команди викладачка.
Олешки – фантастичне місце!
Незважаючи на високу посаду, для Марії Артеменко, як і для інших переселенців, важким залишається квартирне питання. За чим вона особливо сумує – це домашній затишок, впевненість, що ти повертаєшся з роботи до своєї «викоханої» квартири, а не орендованого помешкання, з якого тебе у будь-який час можуть попросити господарі.
«Олешки – це фантастичне місце з дуже красивою природою. 20 хвилин від дому – ти в пустелі, через 10 хвилин у лісі гуляєш, 40 хвилин – і ти на морі!», – ділиться спогадами Марія.
Та останні два роки вона похапцем милувалась морем лише у відрядженні закордоном, коли відвідувала Португалію та Естонію в рамках міжнародних проєктів, які реалізуються в ХНТУ. Зітхає, що побачила «чуже море», а «своє» ще ні, навіть до Одеси через велику зайнятість поки не було часу доїхати.
До 2024 року обоє її дітей залишалися навчатися дистанційно в своїх колишніх олешківських школах. Зараз син перейшов на онлайн навчання до Херсонського фізико-технічного ліцею, а донька до п’ятого класу пішла до школи у Хмельницькому. Також у місті знайшли гурток з технічного моделювання ракет для сина, тож можна сказати, що родина Артеменків вже пройшла найскладніші етапи адаптації переселенців.
Як перша проректорка і викладачка Марія Павлівна докладає усіх зусиль, щоб університет на новому місці успішно працював і розвивався. Та понад усе мріє про повернення ХНТУ в рідні стіни, щоб удома втілити усі наукові ідеї та творчі задуми.
Авторка – Наталія Рудніченко.
Фото в публікації – Марії Артеменко.
Матеріал створено у межах програми “Голоси України” в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Грантодавець не впливає на контент редакції, а також не несе за нього відповідальності.
Схожі публікації:
- У Херсоні реставрують стелу на в’їзді до міста, – міськрада
- Аграрна Херсонщина: що відбувається із землею на лівому березі?
- Руслан Вишнивецький: “Лишатися (не) можна…” нікого не залишає байдужим”
- Студентка ХНТУ Катерина Бондаренко перемогла у всеукраїнському конкурсі “Код нації”
- Із художнього музею Херсона під час окупації викрадена колекція картин відомого одеського художника Киріака Костанді