Український Південь

Інформаційне видання
Новини Херсонщини і України

Наталя Кібкало: «Пройшовши через окупацію Херсона, я зробила все, щоб підготувати доньку до міжнародних змагань Спеціальної Олімпіади»

Жінка і війна

У червні 2023 року донька Наталії Кібкало йшла на урочистостях з нагоди  відкриття Спеціальної Олімпіади у Берліні серед спортсменів з інвалідністю – збірної команди з України. На трибунах всі встали, зустрічаючи оплесками команду з країни, яка бореться за свою незалежність. У Наталії було особливе відчуття гордості в цей момент, адже це був внесок її родини у перемогу – вона зробила все можливе, аби підготувати доньку до міжнародних змагань такого рівня, де буде представлена Україна, підтримати, виступаючи особисто її тренеркою та виїхавши з Херсона, який був під обстрілами,  до Одеси. Це був шлях тернистий, бо родина пройшла через окупацію, обстріли, стала переселенцями, поставивши перед собою ціль – поїхати на змагання і перемогти.

ОКУПАЦІЯ

Війна у лютому 2022 року ввірвалися в їх розмірене життя в Антонівці – передмісті Херсона, де вона мешкала разом з чоловіком, сином та донькою, що має інвалідність. З дитинства, попри складнощі зі здоров’ям доньки, Наталя робила все можливе, аби дівчинка соціалізувалася, займалася хореографією, мала спілкування і свій особистий простір.

Бої на Антонівському мосту бурхливо сповістили про початок бойових дій, надія, що не буде окупації, поступово згасала, а через деякий час навіть виїхати з Антонівки стало проблематичним.

Окупанти поставили два блокпости, аби тримати населений пункт під повним контролем. Спершу відчайдухи оминали блокпости, об’їжджаючи через сусіднє селище – Кіндійку, але хтось повідомив окупантів. Вони швидко перекрили цей швидкий шлях виїзду до Херсона. Херсонці опинилися в окупації.

«Постала величезна проблема з продуктами. Хліба навіть не було. Зникли медпрепарати з аптек. Життя, ніби зупинилося. Оля має певні проблеми зі здоров’ям, їй потрібні ліки. Мені їх передавали волонтери, допомагали й з продуктами», – згадує Наталя Кібкало.

Страшно було їздити через блокпости,  буряти, дагестанці особливо прискіпливо оглядали автівки, перевіряли документи. Все шукали партизанів, бо селище знаходиться біля Антонівського мосту, а тому окупанти не особливо довіряли місцевому населенню, яке їх зустріло непривітно.

«Ми, родиною, в час пік старалися не виїздити. Але одного разу Олі стало зле зовсім. Я прийшла на блокпост, аби нас пропустили без черги, але озброєний російський солдат поважно сказав, йти  стати в чергу, показавши, що і вагітні вже тривалий час очікують на перевірку. Особливо складно було витримати чергу в спеку, але загарбники на це не зважали, вони робили все, аби ми їх ще більше ненавиділи», – каже Наталя Костянтинівна.

РОБОТА

Попри складність пересування окупованим містом Наталя продовжувала їздити на роботу.

«Я понад 30 років пропрацювала медсестрою в Херсонському обласному будинку дитини. Не могла я їх покинути в цей час. Їздила на роботу, забуваючи з цими беззахисними дітьми, що біда – у моєму місті. У нас на початку окупації в будинку було близько 80 дітей», – розповідає Наталя.

У закладі перебували вихованці віком від 1-го до 4 років. З початком окупації багатьох забрали батьки. Загарбники не відразу прийшли  до будинку дитини. Але згодом таки прийшли. Хтось повідомив. Керівницею від окупаційної влади поставили лікарку, яка приходила підміняти на чергуванні інших медиків.

Одного дня автівки з озброєними російськими солдатами швидко заїхали до закладу, який моментально оточили. Приїхали автобуси, швидкі,  медперсонал з Криму. Вони швидко виводили підлітків, розсаджуючи їх по місцях і виносячи маленьких дітей, на ручках яких писали прізвища та імена.

«Це відбувалося так швидко, близько години, що ми не могли отямитися. Потім  довго мовчали, ми розуміли, що ми свідки злочину – викрадення українських дітей й зарадити  цьому не могли», – ділиться спогадами Наталя.

Директорка від окупаційної влади поїхала з російськими військовими на лівий берег. Вона зробила свій вибір.
Перед звільненням Херсона загарбники вивезли з Херсонського обласного будинку дитини близько 50 дітей

ЗВІЛЬНЕННЯ ХЕРСОНА

Жителі Антонівки відчували, що ось-ось – вони будуть вільні. Але перед відходом російські військові підірвали Антонівський міст, робили це з декількох спроб.

«Так гучно в ще не було в селищі. Наш будинок ходив ходором, то підійматися вверх, то опускався, двері й вікна відкривалися і закривалися самі. Потім гахнуло сильно, ніби охнув наш Антонівський міст від страшенного болю – і впав. А потім все затихло», – згадує Наталя.

Родина Кібкало лише через добу, 12 листопада, дізналася, що Херсон вільний.

«Ми обнімалися з сусідами. Окупація – це найстрашніше, бо тут панує людина зі зброєю, ти живеш чи вмираєш від її бажань. Ми тепер розуміємо ціну свободі!», – розповідає херсонка.

Після звільнення почалися потужні обстріли міста, особливо Антонівки. Ворог почав обстрілювати селище з різних видів зброї. Наталя з донькою змушені були покинути рідне місто.

Відео з архіву родини Кібкало. Як жителі звільненої Антонівки спалювали російський прапор 11 листопада 2022 року.

СТАТИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ

Родина прийняла рішення, що чоловік з сином залишаються, а Наталя з донькою виїздять до Одеси У цьому місті чимало херсонців та миколаївців, які там і досі рятуються від війни. Зимова Одеса їх зустріла галасом. Це було незвично і дивно для тих, хто пройшов окупацію та навчився жити так, щоб на тебе не звертали увагу.

Вони наймали скромне житло. У цей час координатор Херсонського осередку Спеціальної Олімпіади Руслан Малашенко, запропонував її доньці Олі  ввійти у збірну команди України, виступивши на змаганнях з такого виду спорту,  як бочче. Оля відразу погодилася. Це було  правильне  рішення, як показав час.

«Вона завжди радіє новому, швидко вчиться, тим більше  грати  треба було в парі з Олександром Хорунжаком, її партнером по хореографічній інклюзивній студії “Крок вперед”, з яким Оля вже виступала», – розповідає Наталя Кібкало.

Але постало питання місця тренування, а також, де знайти спортивне спорядження. Бо їх спеціальні набори м’ячів залишилися на лівому березі Дніпра на базі ДСЮШІ, яку розібрали російські солдати.

“В Одесі ми почали посилено тренуватися. Це відвертало від сумних звісток про Херсон, який почали нещадно бомбити з лівого берега, а там залишалися наші рідні. Тренування займало більшість часу. Ми працювали, викладалися на повну щодня. Оля хотіла не просто поїхати до Німеччини на змагання, але і перемогти. Тому ми з Любов’ю Хорунжак, мамою спортсмена Олександра, знайшли місце для тренувань, не професійне, але головне, що його знайшли, також з Києва нам надіслали набір м’ячиків організатори Спеціальної Олімпіади, хоча це були не зовсім тієї ваги м’ячі, але ми мали знаряддя, яким тренуватися», – продовжує розповідь моя співрозмовниця.

Тренер Ольги і Олександра, які мали представити команду з боче на Спеціальній Олімпіаді в Берлін, Ігор Величко, виїхавши з окупації на захід України, пересилав відео з уроками. Наталя Кібкалоі  Любов Хорунжак, уважно вивчивши його, тренували самі дітей. Такими спортивними буднями було наповнене життя ВПО з Херсона.

Фото з архіву родини  Кібкало. В Одесі.

СПЕЦІАЛЬНА ОЛІМПІАДА В БЕРЛІНІ

Фото з архіву родини Наталії Кібкало: Андрій Підварко, виконавчий директор  Спеціальної Олімпіади в Україні Ольга Кібкало, учасниця Літніх ігор Спеціальної Олімпіади, Ігор Величко, тренер.

У червні відбувся виїзд команди до Берліна. Збірну України представили спортсмени й спортсменки 7 областей, серед них і Херсонщини, всупереч тому, що в область була спочатку була окупована,  тепер проходять бойові дії, а згодом затоплена через підрив російськими військовими Каховської ГЕС, – в таких непростих психологічних умовах команда Херсонщини готувалася до змагань. Наталя вирішила супроводжувати Олю.

“Ми завжди в житті були поряд, тому я зважилася поїхати на змагання разом з Олею. Хотілося підтримати доньку. Хоча я розумію тепер, що якби я не поїхала, вона все одно б здобула перемогу – срібну медаль. Бо вона настільки поставила собі високо планку, на повну тренувалася. За команду була гордість від початку змагань, коли нас, українців зустрічали, як незламну націю, героїв, – розповідає Наталя. – Хоча виступ на змаганнях супроводжувався величезним хвилюванням за рідними в Херсоні, бо в цей час вже Каховська ГЕС затопила більшу частину селища Антонівка, при цьому вороги не припинили обстрілювати. Мені приємно, як одна з тренерок  із Литви підійшла до мене зі словами підтримки, сказавши, що вірить у перемогу України, всі підтримували, бо йде усвідомлення, що Україна воює за стабільність в Європі».

Ольга виборола срібло в індивідуальному заліку, а в командному – з Олександром зайняли четверте.

Фото з архіву родини Кібкало. На Спеціальній Олімпіаді в Берліні разом з Олександром Хорунжаком.

«Особливий момент оголошення переможців, коли Оля виборола срібну медаль, піднімали прапор України, я розуміла, що це наш вклад в перемогу рідної країни. Промайнули різні думки і про українських дітей, яких окупанти вивозили швидко, по-злочинному, і про майбутнє Херсона, який повинен відродитись, і діти повинні мати майбуття в ньому. Я вірю в це», – сказала Наталя Кібкало.

Фото з архіву родини Кібкало. На Спеціальній Олімпіаді в Берліні. Наталя і Ольга Кібкало.

 

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

 

Між Одесою і Херсоном в такому ритмі життя Наталя з Ольгою пробули до початку осені. Згадує, як плавали на човні, добираючись, до рідної домівки. Чимало жителів Антонівки виїхали. Їх будинки стоять розбиті, повалені від великої води. Але дім є дім. Не витерпіли розлуки з домівкою – і повернулися до Херсона.

Всі разом переїхали в інший мікрорайон, щодня намагаються приїхати додому погодувати котиків, собачок, поспілкуватися з тими, хто залишається в селищі. Щодня слідкує Наталя за новинами в Антонівці, бо Херсон почали бомбити з лівобережжя з новою силою російські військові.

В уяві вона вже малює, як відновиться їх Антонівський міст-велетень, як відродиться Антонівка, пройшовши через випробування.

Оля не припиняє займатися спортом, бо вірить, що буде ще можливість представляти Україну на Спеціальній Олімпіаді, вона вмотивована, все залежить від неї та підтримки родини. А разом можна подолати все.

Мають спортсмени з Херсона тепер і комплект м’ячів для занять з бочче, його передала українська волонтерка Альона Мурачева від німецької компанії Хенкель. Тож перемога попереду.

Авторка –  Лідія Григор’єва.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу.

 

 

Поділитись публікацією

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відео дня

Популярне

СТРІЧКА НОВИН