Пережите в окупації – назавжди залишиться у пам’яті херсонців. Жити у щоденному страху, поруч із ворогом, який у будь-який момент може розпорядитися твоєю долею – досвід не з простих. Про відгуки окупаційного життя у вже вільному Херсоні розповіла у соціальних мережах Євгенія Карпенко:
Сьогодні вранці прокинулась від гавкоту собак. І гостро згадалось, як під час окупації, почувши такий гавкіт на світанку, лежала і дослухалась, чи не почую стукіт у ворота свої, чи сусідські. Чи не прийшли вже за мною? Чи може за кимось з сусідів? Згадала, як одне подвір,я на сусідньому кварталі вони штурмували на початку, закидуючи гранатами і стріляючи з автоматів.
Причому спочатку якимось чином відчинили ворота, вигнали крутенький джип на вулицю (мабуть щоб не пошкодити і собі забрати), а тоді вже кидали у двір гранати, бо люди мабуть не відчиняли. Чоловік якраз ішов за хлібом, то пішов в обхід кварталу, щоб не проходити скріз натовп ” асвабадітєлєй”.
Згадала, як вибивали калітку ще одному сусідові на провулку і витягали з пакетом на голові. Тож потім всі притомні люди, що приходили до родичів, чи знайомих, намагалися ніколи не стукати в калітку, чи в ворота, щоб не лякать людей.
Ще довго мабуть ми будемо жахатись собачого гавкоту і стуків у ворота. Сьогодні по дворику ходили свою норму з чоловіком, тихо не було, то вгадували кожен бабах у місті, чи то наші б,ють, чи їхні прильоти. Десь 50/50 було. Коли наші відповідають, якось веселіше, розумієш, що місто захищають, що ти не кинутий напризволяще. Як ви там? Тримаєтесь? Читаю про повітряні тривоги в країні. Обіймаю міцно. Тримаймося. Скоріше б Перемога, щоб повернулись всі наші близькі. Боже, бережи тих, хто нас захищає!
