Трагедія у Бузковому парку: спогади тероборонівця з Херсонщини

У перший день весни у Бузковому парку в Херсоні сталася трагедія, яка забрала життя 18 тероборонівців. Про події 1 березня 2022 року «Українській правді» розповів один із учасників супротиву – Станіслав Вазанов, який продовжує сьогодні служити у херсонській теробороні.

Станіслав – перший, хто розповідає про бій у Бузковому парку. Він вважає, що херсонці та й усі українці мають знати про цей героїчний та водночас трагічний епізод війни.

“Вранці 1 березня, за словами нашого командира підрозділу, надійшов наказ комбрига виїхати на позицію. Висунулися ми приблизно о 10-й ранку. Наш автобус віз десь 43 людини в район Бузкового парку. Інший автобус, здається, поїхав на Шуменський мікрорайон на кільце”, – згадує Станіслав.

В автобусі переважно їхали бійці 194-го білозерського батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Практично всі люди – з сіл Білозерського району.

«Дехто з мого села, кого я знав. Тобто це звичайні українці. Були АТОшники, були хлопці без досвіду», – додає він.

Доїхали достатньо швидко – хвилин за 15-20. Ще десь півгодини пролежали в очікуванні. Частина – у самому парку, інша – поруч з прохідною нафтозаводу. Сам бій тривав не більше 20-30 хвилин. Принаймні його «яскрава» частина.

«Судячи з усього, на нас чекали. Першим викотився ворожий БТР. Причому він не здалеку приїхав, він стояв десь неподалік. Потім – дві БМП. Вони заїхали прямо на початок парку зі сторони «Нової лінії». Ще, схоже, десь там був танк. Це я чув по гулу двигуна, але не бачив його. Що тоді здивувало, вони виїхали з великими російськими прапорами на кожній одиниці техніки – такі два на метр», – розповідає Вазанов.

За його словами, військові очікували, що зі сторони росіян у парку буде мінометний розрахунок та до десяти осіб піхоти.

«З такою групою ми могли справитися. Як пізніше розповідав мені командир підрозділу, коли він побачив таку кількість броньованої техніки, сподівався, що нас, можливо, пожаліють. Бо співвідношення сил одразу змінилося», – каже Станіслав.

Спочатку було відносне затишшя – обидві сторони чекали.

«Потім по нам почав працювати снайпер. Далі – запрацював КПВТ (крупнокаліберний кулемет Володимирова танковий – Автор). І потім підключилися дві БМП. У нас було два гранатомети «Муха» (РПГ-18 «Муха» – перша радянська ручна реактивна протитанкова граната – Автор). З однієї підбили БМП. Казали, що це влучив ротний Олег Макарський, він згодом загинув. БМП задимілася, але за 5 хвилин завелася, і вони продовжили працювати у всі стволи. Судячи зі всього, і танк працював, бо поруч зносило акації сантиметрів по 40 в діаметрі», – розповідає Станіслав Вазанов.

Згодом, із оприлюдненого відео, він зрозумів, що бійці в парку були розстріляні практично в упор – метрів з 25. Росіяни працювали мінометами і загалом усім, чим можливо.

«У нас у всіх були «коктейлі Молотова». З боку прохідної я особисто розносив ящики: кожному підносив, брали по 1-2 «коктейлі». Але ними не скористався ніхто, бо докинути було нереально. Пляшку з запальною сумішшю можна кинути десь на метрів 30, якщо дуже постаратися – метрів на 40. А рускіє стояли значно далі, відстань була метрів 150-200. Та навіть банально піднятися для кидання не було можливості», – згадує боєць.

Для росіян цей бій був наче як у тирі.

«Вони важкою технікою до нас вільно діставали. У нас все, що було – автомати Калашникова і десь 20 гранат Ф1, які в тій ситуації теж ми не могли використати. Єдине, що нас рятувало, це дерева. Та й то не всіх. Як ви бачили на відео, вони були прошиті наскрізь», – каже Станіслав.

Згодом від командира його підрозділу надійшла команда на відхід – тероборонівці забігли всередину нафтозаводу. Було дано наказ закопувати зброю, знімати з себе військову форму, чекати темряви і виходити з території заводу та міста в бік Білозерки, бо була інформація, що там росіян ще нема.

«Ми закопали зброю. Я був третім у черзі на вихід. Сховався на території заводу. Години за дві випадково почув шурхіт і побачив, що йде командир підрозділу. Ми вже з ним вдвох вирішили не чекати темряви, а все-таки виходити вдень, ризикнути. Російська техніка вже заїхала на нафтозавод, вони почали зачищати територію. У різних місцях було чути перестрілки, працювала і важка зброя. Після цього перестрілка кожного разу змовкала на якийсь час. Потім починалася в іншому місці», – розказує тероборонівець.

Разом із командиром військові вийшли через чорнобаївський аеродром (до нього більше 4 км – Автор). До вечора повернулися в Білозерку (це ще 7 км від аеропорту – Автор).

«Потім я побачив відео з парку. Багатьох загиблих на тому відео впізнав. Дивився з важкими думками. А ще тяжче було, коли вийшло друге відео – там ще лежали тіла і, за словами місцевих, собаки починали їх їсти. Кожного разу після такого залишається все менше жалю до росіян», – каже Станіслав Вазанов.

Є інформація, що загалом у Бузковому парку загинуло 18 осіб.

«Нас було орієнтовно 43 людини, тобто, грубо кажучи, загинув кожен другий. У мене є підозри, що більше. Коли ми з командиром підрозділу зайшли за кладовище геологів (розташоване за містом – Автор), на нафтозаводі продовжувалася стрілянина. Я думаю, там теж були загиблі. Чи потрапили вони у статистику, не знаю», – допускає захисник.

За його словами, росіяни обшукували тіла загиблих, діставали телефони, розмовляли з рідними.

«При мені телефонували моєму командиру підрозділу. Здається, дзвонив підполковник чи полковник Краснов чи Красненко – якось так. Також іншим рідним намагалися продати тіла, якщо хтось хотів їх забрати», – розказує Вазанов та додає, що росіяни ходили і добивали поранених.

Командира свого підрозділу Станіслав бачив на відео – його взяли в полон і, ймовірно, змусили на камеру прийняти російське громадянство.

Нагадаємо, що після оточення міста росіяни почали заходити в Херсон з кількох напрямків. Один із їхніх маршрутів – зі сторони міжнародного аеропорту та чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків.

По цій дорозі в Бузковому парку окупантів зустріли бійці Сил територіальної оборони. Чотири десятки херсонців вступили в бій з росіянами, чиї сили значно переважали. Українці були з автоматами та “коктейлями Молотова”, окупанти – на броньованій техніці.

2 березня з’явилося відео з того місця, яке шокувало херсонців. Серед скошених вогнем з крупнокаліберної зброї дерев лежали тіла загиблих українців. У багатьох з них були відсутні кінцівки чи голови.

Росіяни намагалися приховати цей епізод окупації міста, стерти його з історії війни. Але це їм не вдалося. У травні в Бузковому парку херсонці облаштували Меморіал бійцям Херсонської тероборони, які звитяжно загинули 1 березня.