Віталій Грудецький понад одинадцять років працював лікарем-хірургом в Херсонській обласній лікарні. 24 лютого, у перший день повномасштабної війни, Віталій заступав на чергування. Після цього три дні без перерв оперував поранених в лікарні.
У перші дні повномасштабної війни надходили люди з кульовими пораненнями та вибуховими травмами. Місць вистачало, бо одразу виписали всіх, хто не потребував медичного догляду.
“Перші дні ми працювали у режимі нон-стоп: швидка постійно привозила поранених людей”, — говорить хірург.
24 лютого першим пацієнтом Віталія був молодий хлопець з мінно-вибуховою травмою. Його прооперували, хлопець вижив. Під час повітряних тривог частину хворих переводили в підвал, а лежачих пацієнтів опускали нижче рівня вікон. З ними залишались медики.
За словами Віталія, російські військові час від часу навідувались у лікарню: пропонували адміністрації медикаменти та своїх лікарів. Також привозили своїх поранених військових — медики змушені були їх оперувати.
“Ніякого спілкування з росіянами взагалі не хотілось. Я механічно виконував роботу, без емоцій”, — розповідає Віталій.
На початку березня лікарі почали працювати у довоєнному режимі: вони мали змогу чергуватись. Кількість шпиталізованих пацієнтів відчутно зменшилась, каже Віталій. Російські військові не змінювали директора лікарні або його заступників.
В перший місяць персонал лікарні залишався у Херсоні та продовжував працювати. Після деокупації Київської області, люди почали масово евакуйовуватись з міста, адже боялись повторення подій у Херсоні. Також росіяни на вулицях відловлювали чоловіків та змушували йти в окупаційну армію, каже Віталій.
26 квітня Віталій разом з дружиною виїхав у Чернівці. Зараз він працює в центральній міській лікарні.
