Нещодавно відбувся перший повноцінний обмін військовополоненими поміж українською та російською сторонами. Ми записали спогади тих, хто повернувся додому.
Нагадаємо, його провели за наказом Президента України, в межах діяльності Національного інформаційного бюро (НІБ) у співпраці із СБУ та за посередництва Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) за формулою 10х10.
Звільнених українських полонених – відповідно до доручення Віцепрем’єр-міністра Ірини Верещук – зустрічали в Києві у Мінреінтеграції. Хлопцям надали всю необхідну допомогу.
Наші військові, звільнені із буцегарень окупанта, втомлені перебуванням в полоні, але тримають високий дух. Кажуть – надає наснаги розуміння того, що Україна своїх нізащо не кине й боротиметься за кожного солдата, кожного громадянина.
Усі вчорашні полонені налаштовані – зустрівшись з родинами,- знову повертатися у стрій й боротися до повної Перемоги.
Роман: «Велике бажання схопити ворога за горло!»
Серед визволених – автор легендарної фрази, яка вказала напрям російському кораблю,- військовий прикордонник з острова Зміїний Роман Грибов. Ворожий морський десант захопив його у перший день російського цинічного вторгнення – після нещадного бомбардування з повітря і моря цього клаптика суші.
– У полоні перебував місяць, змінив десь чотири дислокації. Коли потрапив до рук ворога, одразу згадав прочитані книжки про Другу світову. Почувався там точно так, як і захоплені солдати у нацистських таборах. Інакше це ніяк не опишеш,- розповів нам Роман.
Прикордонник збирається трохи побути з рідними і – повернуся назад до ЗСУ.
– Є велике бажання схопити хоча б одного ворога за горло, – емоційно ділиться наболілим автор фрази про російський корабель.
Олег: «Росіяни не церемонились: кидали на землю, били ногами, кулаками, прикладами»
Звільнений з російського полону танкіст старший солдат Олег Бригида із батальйону «Донбас» розповідає, що потрапив у полон після того, як був підбитий та загорівся його танк.
Пощастило вибратися назовні, добряче обпалило обличчя та руки… Отямився від того, що мене волочили по землі росіяни, – розповідає свою історію полонення Олег, який був у руках окупанта понад два тижні.
Ворог поводився з полоненим українським бійцем по-звірячому: його кидали на землю, били ногами, кулаками, прикладами… Словом, про норми з Міжнародних конвенцій та Міжнародне гуманітарне право годі й говорити.
Дмитро: «Тепер знаю, що про мене думали і дбали щодня»
Дмитро Будчук з однієї із механізованих бригад признається: спочатку, опинившись у полоні, не міг звільнитись від відчуття, що про них забули. Через його військовий фах, а він – снайпер,- з нього дуже знущалися: боєць пережив тортури електричним стільцем, побої по ниркам, багато ще чого…
Там у них була така зміна – нещадні катюги, жорстко дубасили. Тримали нас під Волновахою у приміщенні виправної колонії, – пригадує Дмитро.
Тепер-то він достеменно знає, що Україна думала і дбала про нього щодня. Саме тому він зараз вдома.
