Поховання відбулося 31 липня, повідомляє Український південь з посиланням на допис Єпископа Херсонського і Таврійського:
31 липня в Новій Каховці відбулося поховання Олександра Бохіна – 30-річного сержанта 57-ї ОМПБР (Окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка), який загинув за останній місяць в зоні проведення ООС після отриманих 27 липня вогнепальних поранень на передовій на Луганщині.
Чин похорону спільно відправили представники духовенства обох єпархій Православної Церкви України на Херсонщині. Від Херсонської єпархії очолював відправу керуючий Херсонською єпархією єпископ Херсонський і Таврійський Никодим, від Таврійської – керуючий Таврійською єпархією єпископ Херсонський і Каховський Борис.
Відспівування захисника України проходило біля під’їзду будинку у Новій Каховці, де проживають його мати та родичі, після чого на міському кладовищі відбувся похорон.
Нагадаємо, що Олександр Бохін народився 23 листопада 1990 року у Березнегуватому Миколаївської області, з 1999 року разом з родиною переїхав до Нової Каховки, де навчався в школі №10 і у Новокаховського електротехнічному ліцеї (ПТУ №7), отримавши технічну спеціальність. Навесні 2010 року Олександр був призваний на строкову службу. Після повернувся до Нової Каховки. З початком російської агресії проти України у 2015 році був мобілізований до лав Збройних сил України на період проведення антитерористичної операції.
Проходив військову службу в одному із з’єднань Сухопутних військ, де залишився служити за контрактом. Має державну нагороду – відзнаку Президента «За участь в АТО».
Вічна пам’ять герою! Царство Небесне загиблому за нашу волю і незалежність воїну Олександру!
p.s. Так, відспівування загиблого героя в Новій Каховці 31 липня 2021 року, через більше ніж сім років від початку війни, і яка донині триває, справді відбувалося повністю біля самого під’їзду будинку загиблого, що викликало немало запитань у присутніх. На ці запитання станом на тепер важко відразу знайти притомні відповіді, бо ж, погодьтеся, це досить нетипово проводжати героя, який віддав життя, у форматі пересічного приватного похорону.
Цими днями на Херсонщині звичайна для цього сезону спека, температура в тіні вдень сягає від +35С і вище. Поховання біля під’їзду відбувалося на відкритому сонці. Довелося священнослужителям попросити людей знайти парасольку, щоб якось захистити від палючих сонячних променів близьких рідних Олександра, які були у чорному траурному вбранні, які ридали від горя над гробом. Якби навіть і можна було б послатися на те, що така була воля рідних, щоб помолилися і попрощалися біля рідного дому, це було не важко реалізувати, відправивши відповідну коротку літію, яку передбачає церковний устав, біля під’їзду, і потім переміститися в якесь придатне для цього громадське місце, де можна було б урочисто вшанувати загиблого героя.
Ще раз, тут йдеться не про приватну подію чи справу, бо коли агресор терзає твою країну, війна не може за визначенням бути приватною справою. Якщо не залишилося в серці місця для вдячності герою, що віддав своє життя за нас, жив поруч із нами, був одним з нас, і поки ми насолоджувалися миром, захищав нас в окопах на передовій, де і загинув, то чи тут не перетнули межу допустимої байдужості, за якою втрачається людяність і руйнується суспільний дух та суспільна мораль?
Олександр пішов на Божий Суд як герой, як людина, яка віддала своє життя за друзів своїх. Коли ми підемо на Божий Суд, нам теж доведеться тримати відповідь, чи були ми людьми, адже людям є притаманним почуття вдячності, втрачаючи це почуття, ми перестаємо бути людьми. Від чого нехай вбереже, нас Господь!
