Так звана “херсонська пустеля” щороку приваблює дедалі більше туристів. Подивитись на піщані бархани з’їжджаються на Херсонщину з усієї України.
Фактично ця місцевість пустелею не є – це степова зона. Але процес опустелювання в регіоні триває – і не там, де очікують.
Розорані під сільськогосподарські потреби поля стають місцем, де росте лише один вид, так звана монокультура. Все інше біорізноманіття витравлюють агрохімікатами.
Яскравий приклад побічної дії такої практики – загибель птахів біля Асканії-Нової.
“Монокультура – це і є прообраз пустелі, тільки антропогенного характеру”, – каже співзасновник Української природоохоронної групи, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іван Мойсієнко.
Науковець багато років стежить за цією проблемою, і його прогнози невтішні.
За площею сільськогосподарських угідь у відношені до всієї території держави Україна посідає одне з перших місць у світі. Нині цей показник у нас складає 56%.
Щороку площа ріллі збільшується, а ґрунти виснажуються.
“Не можна сказати, що у пустелі нічого немає, там низьке видове багатство. Якщо ми подивимось на наші поля, то там те саме. Якщо є гроші на гербіциди, а фермери їх мають, то на полі росте тільки один вид, як у пустелі. Це територія, де гинуть птахи. Ми бачимо, що вона є небезпечною”, – каже Іван Мойсієнко.
Розорювання напряму пов’язане із глобальними змінами клімату, пояснюють фахівці. Більшість рослин на полях – однорічні, в той час, як степова рослинність – багаторічна та здатна перетворювати вуглекислий газ на більш складні сполуки, тобто депонувати і поглинати його на багато років.
Однорічні рослини також його поглинають, але строк їхнього життя короткий – кілька місяців, отже після розкладання цих рослин вуглець знов потрапить до атмосфери.
“Ґрунт змивається до глини”
Під час оранки ми втрачаємо родючість чорноземів – вміст гумусу зменшується та не встигає відновитись.
Ґрунт може змиватися до материнської породи – глини, каже Іван Мойсієнко. Може відбуватися його засолення в результаті поливу та підтоплення. Тоді на землі будуть рости тільки ті рослини, які зазвичай комфортно почуваються на солончаках на березі моря.
“Опустелювання – це дуже широкий процес. Це не означає, що утворюється пустеля Наміб чи Сахара”, – каже науковець.
Серед ознак опустелювання він називає деградацію ґрунтів та їхнє засолення, втрату родючості, перетворення луків на сухі трав’янисті угруповання.
Окремо він виділяє проблему зникнення малих річок: “Починаючи з 1970-тих в Україні зникло більше половини малих річок. Ми можемо бачити це на Херсонщині. Тягинка, Кам’янка, Каланчак – це все були річки, тепер їх немає, вони перетворилися на балки”.
Глобальні зміни клімату
Природні зони України поступово зміщуються з півдня на північ.
Іван Мойсієнко каже, що найкраще цей процес видно у гірській місцевості. В степу складніше, бо багато розораних територій, і важко визначити межу.
Але є окремі ознаки: наприклад, рослини, які раніше можна було побачити на півдні, тепер ростуть на Київщині.
Науковець пояснює, що глобальні зміни клімату – це не тільки потепління, хоча ця тенденція зберігається. Це складніший процес, в межах якого змінюється сезонність, може бути похолодання в окремих регіонах та засухи, де раніше їх ніколи не було.
Причина – зростання різниці температур між суходолом та океаном.
“З одного боку, осінь настає не у свій час, весна настає не у свій час, може бути серед зими така відлига, що комахи вилетять, рослини починають цвісти, а потім вдаряє мороз – і вони гинуть, і потім ці комахи весною не вилупляться”.
Розораність земель сприяє кліматичним змінам. Вирішенням може стати зменшення площі орних земель.
“Можна закрити виробництво, можна будувати фантастичні башти, які будуть уловлювати вуглець, і третій варіант – зменшити площу ріллі. Мені здається, для України він найбільш відповідний”.
Відновлені екосистеми на багато років мають вивести вуглекислий газ з атмосфери. Іван Мойсієнко називає це головним заходом боротьби з глобальними змінами клімату.
