12 червня херсонка Круценко Ольга Петрівн відзначила перше 100-річчя.
У цей святковий день її вшанували: секретар Херсонської міської ради Лугова Галина, яка також передала вітання від міського голови, і генеральний директор лікарні Карабелеша Малицька Алла.
У жінок не прийнято запитувати скільки їй років. Але, хоч і рідко, бувають ситуації, коли жінка гордиться своїм віком, бо кількість прожитих років відповідна до набутого досвіду, зробленого добра людям. Саме так – якість десятиліть вимірюється не кількістю зароблених крупних купюр, побудованих будинків, куплених машин чи ювелірних виробів тощо, а тим, скільки землян згадає про тебе як підеш у засвіти «незлим, тихим, добрим словом».
Людське життя може бути важким як через фізичну працю, так і через душевну. Без останньої людина перестає бути людиною. На жаль, багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій, який має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.
Саме таким життям може похвалитися херсонка Круценко Ольга Петрівна, яка завжди прагла допомагати людям і залишитися у пам’яті тих, хто зутрічався на життєвому полі, лише порядною, сумлінною, щирою і при цьому дуже скромною людиною.
У кімнату до мене у квітчастому халатику вийшла маленька, акуратненька, мила, привітна, з щирою усмішкою бабуся, яка відразу зізналася, що завжди рада гостям. Тільки засмучено додала: от якби розгледіти чіткіше вас могла, а то із зором вже не дуже. Вона не приховує, що 12 червня 2021 року буде відзначати свій перший солідний ювілей –100 років від дня народження. І трохи дивується тривалості віку, адже у роду таких довгожителів не було.
- Навіть не знаю за що мені відведено так довго жити,- говорить жінка.- Але буде так, як повинно.
Справді, за сотню літ багато довелося пережити, але, самі розумієте, не все згадається, і озвучуються лише ті речі, які по-справжньому були для іменинниці важливими.
Народилася Ольга Петрівна 12 червня 1921 року у селі Піски Баштанського району Миколаївської області у сім’ї вчителів. Від батька з матір’ю і перейняла любов до вчителювання і дітей. 40 років викладала російську мову та літературу у Дніпрянській загальноосвітній школі м.Нова Каховка на Херсонщині.
Ольга Петрівна завжди сприймала життя таким, як воно є. Своє голодне дитинство майже зовсім не пам’ятає. Тож розповідь розпочала з того, як перед Другою світовою закінчила медичний технікум і – відразу розпочалася війна. На той момент дівчина ще й парашутним спортом займалася, була інструктором, але у військкоматі до «нічних ластівок» не зарахували, а відправили медичною сестрою у військовий евакогоспіталь.
- Поранені, скалічені. Без рук, без ніг; кому вже в госпіталі ампутували. А я ж усім їм перев’язки робила,- розповідає.- Важко було неймовірно (закриває долонями обличчя). Та куди діватися?! У кожного своя стежка дорогою до Перемоги. То я вже як могла не думала про себе, не зважала на втому, а старалася якомога більше пацієнтам госпіталю допомогти, виходити, пожаліти. У такій обстановці зрештою розумієш, що завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. Тому треба радіти тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем.
Під час війни для Ольги Круценко було щастям рятувати людей, а після війни – їх любити. По закінченню Другої світової дівчина вирішила наслідувати батьківське ремесло – навчати дітей. Для цього у Махачкалі успішно закінчила Дагестанський педагогічний інститут. Саме тут її навчили ще більше любити життя, берегти його і берегти життя інших. Так Круценко Ольга стала викладачем російської мови і літератури. За розподілом потрапила до с.Дніпряни м.Нова Каховка у Херсонській області, де провела чудові і яскраві 40 років.
- Я любила дітей і прожила в їх оточенні щасливе життя. Мій предмет подобався учням і вони залюбки займалися ще й додатково,- розповідає довгожителька. – До того ж я організувала драматичний гурток і мої вихованці ставили сценки, співали пісні. Є що згадати. Тільки гірко, що багатьох з них вже немає в живих. З теплотою в серці згадую про них, бо саме учні стали основою мого життя.
Так склалося, що у лихі воєнні роки Ольга Петрівна зустріла своє велике кохання, але на полі бою на Новоросійській землі хлопець загинув. Своє єдине і неповторне кохання жінка пронесла через усе своє життя. З часом вона усиновила з дитбудинку 9-місячного хлопчика і йому подарувала свою материнську любов. На жаль, вже у зрілому віці через хворобу він пішов у засвіти. Тож школа повністю замінила їй родину.
Ольга Петрівна Круценко має урядові нагороди – нагороджена орденом «Трудовое Красное Знамя» (1966 р.) , а згодом і орденом Вітчизняної війни II ступеня. Про це розповіла племінниця жінки – Коваленко Олена Олександрівна, у якої проживає бабуся з 1987 року, так як з рідних у неї нікого не залишилося. А ще вона поділилася інформацією, які домашні обов’язки виконує іменинниця: дивитися телевізор, вчасно вживати їжу, умиватися, загалом обійти себе. До сьогоднішнього дня Ольга Петрівна цікавиться новинами в країні і світі, полюбляє гумористичні програми, музику.
Кажуть, що у світі тільки 8 відсотків населення може дожити до 65 років. І якщо ви старші вказаного віку, то будьте задоволені і вдячні. Бережіть життя, ловіть момент. Ви вже є благословенною людиною. Турбуйтеся про своє здоров’я і дорожіть кожним днем, відведеним Богом.
Щодо здоров’я, то є порада від Олени Коваленко – рецепт каші, якою щоранку вона частує героїню дня.
- Щоденно каша, але різна. Запарюю звечора. Потім уже на тарілочці її поливаю (з холодильника) сумішшю агрусу, смородини (чорної або червоної), шматочки апельсина (зі шкіркою і насінням – перебиваю на міксері). Далі кладу деякі свіжі фрукти, і насамкінець все поливаю медом. Смачного!
Люба Ольга Петрівно! Бажаємо Вам Божої ласки та міцного здоров’я. Щоб Ви своїми роками та досвідом радували всіх, скільки Бог дозволить, скільки вистачить сили. З днем народження – першим сторіччям!
