Не поспішати, обміркувати всі варіанти, не робити марних ходів. Золоті правила Віталія Богданова

Віталій Богданов відомий в Херсоні з багатьох сторін, зокрема — як шахіст. Про любов до шахів, про родинне захоплення і світ шахіста читайте від першої особи.

Шахи — це захоплення з дитинства

Шахи — це з дитинства. Батько розповідав, показував — захопило. Це глибоке дитинство — я навіть точно і не згадаю, який саме це був вік. Може чотири чи п’ять років. Навмисне з дитинства грати професійно я не навчався. Це вже мої діти грають від самого малечку на професійному рівні. Я — ні, починав як аматор. Поступово я став грати з родичами. З дядьком своїм, наприклад. Він був дуже добрим шахістом, на той заступником керівника бавовняно-паперового комбінату в Херсоні. Він не мав школи — так кажуть у шахах про аматорів, але грав при цьому дуже сильно. Тобто я був самоучкою.

Про «Білу ладью», яка збирала найкращих

Якщо знаєте, за радянських часів був такий загальносоюзний турнір «Біла ладья» — це турнір, який проводився в школах всього союзу і та ж «Біла ладья» фактично проводила селекцію талановитих учнів, які мають здібності до шахів. Я грав за школу, за район. Мене помітили і запросили займатись до шахової школи Горшкових. Це була дуже відома школа — брата і сестри Горшкових. Їхня база була поблизу консервного комбінату. У Херсоні «Біла ладья», як і в багатьох інших містах, пронизувала все. І турнір залишився дуже сильним — на нього виходили виключно сильні склади учасників.

До речі, тоді шахових школ було дуже багато. Наш клуб був при консервному — поруч із місцем, де зараз знаходиться фонд «Мангуст». На Старостіна — нинішня вулиця Церковна — був великий клуб. До речі, там зараз спомином про клуб залишилась шахова фігурка на будівлі. Будете йти поруч — не помітити неможливо. Само собою, клуб на Соборній — там проходило безліч турнірів. Взагалі, охочих грати та місць для гри було дуже багато.

Три золотих правила шахів

Кожна школа шахів має свої ознаки та свій підхід до навчання. Є різні типи шкіл. До речі, дуже сильною є і була московська школа шахів. Не варто цього приховувати — це ж правда. Так от там були три «золоті правила», які я часто цитую — вони корисні в житті — і своїм дітям часто повторюю.

Втім, я був вже фактично підлітком, коли почав грати у клубі. Пригадую, що одразу ж пішов до бібліотеки, взяв журнали, в яких розписували партії відомих шахістів. Мені дуже подобався стиль Олександра Альохіна, Тиграна Петросяна, підглядав їхні відомі партії, сидів розбирав ці партії. Тоді був дуже авторитетний і популярний «Шахматный журнал». Я, звичайно, був підписаний на всі види журналів, де хоч щось можна було дізнатись про шахи. Гуглу ж іще не було — все шукали і знаходили в бібліотеках.

«Мої сини зі мною не грають, бо так втрачають кваліфікацію»

Всі троє синів захоплюються шахами. Окрім того, у них є і інші захоплення — дзюдо, футбол, але шахи — це основне. Грають усі професійно. Молодший син ось нещодавно пішов у рейс — свій перший рейс. Ще й потрапив як раз на час карантину. Каже, що на судні вже всіх обіграв — ніхто з ним не грає.

А загалом, всі сини були в той чи інший час чемпіонами Херсонської області. Я, до речі, жодного разу область не вигравав, а вони всі вигравали. Старший був і чемпіоном України в бліці. В «класиці» він поступився хлопцю з Миколаєва — майбутньому чемпіону світу у «класиці». Той вже живе у США. Викладає у виші, грає в рекламних турнірах. Тобто син програв майбутньому чемпіону світу, одному з двох братів Бортників. Вони вже мають свою школу у США «Bortnik school of chess».

Я зараз граю, але здебільшого у смартфоні. Вживу зараз граю рідко, хоча в шахи варто грати лише наживо. Це і контроль часу, і годинник, і просто жива атмосфера. Зараз багато додатків, зокрема у Месенджері, — пограти можна. З дітьми вже складно: вони кажуть, що втрачають кваліфікацію, якщо грають зі мною. Старший наразі вже виконав одну з норм гросмейстера. Це, до речі, доволі складно, адже має бути відповідна кваліфікація турнірів — це не просто кілька невідомих турнірів виграти, вони мають бути певним чином сертифіковані. Так от одну із трьох норм, які вимагає FIDE, він вже виконав. Середній син от зараз переживає, адже через пандемію скасували або перенесли чимало турнірів.

За що можна було вихопити на горіхи від тренерів

До речі, нас під час тренувань тренери буквально ганяли за заборонені тоді «шведки». Шведки — це такий спосіб гри, коли грають двома парами «хлопчик — дівчинка». Один грає чорними, інший або інша — білими. Той, хто виграє фігуру, передає її «напарнику» або напарниці з іншої пари і вони можуть її ставити де завгодно. Такий собі командний стиль гри. Це гумор, розваги, але тренери ганяли жорстко, бо це сильно розслабляє. Хоча і весело. Взагалі ми багато веселощів вигадували. В родині, наприклад, грали на те, хто піде за хлібом. Але дітки швидко виросли і виходило так, що за хлібом ходив тато.

Чому Віталій Богданов не носить годинників

Якщо Ви помітили, я не ношу годинниів. Хоча мені їх дарували доволі багато. І от один зі своїх годинниів я виставив в якості подарунку переможцю турніра, який я організовував. Дорогий годинник. Я подарував його переможцю — і з тих пір він носить саме цей годинник. Вважає, що він приносить йому удачу. Після цього у нього було багато турнірів, він гросмейстер і чудовий шахіст.

«Я проживаю шахове життя не як шахіст, а як батько шахістів»

Із шахами в Україні мабуть так само, як із багатьма іншими видами спорту — не дуже. Я наведу простий приклад: Китай. Нещодавно вони «викупили» собі українського талановитого шахіста. Держава надає йому не лише комфортні умови для роботи і проживання, а ще й тренера з тактики, зі стратегії — це два окремі тренери, психолога. До речі, психологія — важлива складова шахів. Важливо аналізувати, як оцінюєш час, сили, як кидаєшся в атаку, — це все має значення і це все треба пропрацьовувати з психологом. І так робить не лише Китай — це приклад багатьох розвинених країн і багатьох видів спорту.

Я проживаю життя швидше як батько шахістів — не як шахіст. Хоча входжу до авторитетних шахових спілок, організовую турніри. Втім, я — батько шахістів. Я бачив, як мій син переходив на рівень майстра. Так от для того, аби перейти на рівень майстра, йому потрібно було протягом трьох років вивчати «варіант дракона». Один варіант гри протягом трьох років треба було вивчити. А що таке вивчити — це опрацювати всі варіанти гри. І син опанував ці варіанти доволі достеменно. Його навіть вважають хорошим фахівцем саме у цьому варіанті гри. Він для себе його обрав, вивчив, він йому подобається. Так от у шахах наступний етап можливий лише тоді, коли ти достеменно засвоїв попередній. Але для цього треба готуватись дуже довго.

Зараз син навчається далі, а для цього має бути дуже потужний комп’ютер, ліцензійне програмне забезпечення і приблизно 8 годин навчання на день. Це далеко не всі розуміють. Його рівень такий, що він обігрує мене наосліп — така між нами прірва вже.

В Україні шахи майже не фінансуються

В Україні для того, аби розвиватись у шахах, має бути, перш за все, бажання батьків. Дитина може бути скільки завгодно талановитою, але без фінансів батьків або інших зацікавлених осіб. Кожен турнір — це гроші і чималі. Далеко не кожен може їх собі дозволити. А без турнірів навчитись грати і вийти на якийсь притомний рівень неможливо. Тобто ходити до школи шахів і займатись можна без особливих вкладень, а вже турніри — це десятки подорожей. Я старшого сина майже не бачу: він постійно на турнірах, в роз’їздах. Так, є випадки, коли сторона, що приймає, оплачує проїзд. Але це скоріше виняток. Здебільшого потрібно оплачувати самотужки.

В окремих містах підтримка шахів певним чином здійснюється. Це, до речі, можна дивитись за географією переможців. Свого часу буквально вистрелила донецька школа, але згодом чимало тамтешніх шахістів переїхали до Росії. Зараз — львівська школа, адже мерія там хоч якось старається. Про Херсон краще промовчу. Тут все виключно на плечах гравців та батьків.

Якщо ж є бажання відправити дитину займатись шахами, то я дуже рекомендую в будь-якому випадку вести до херсонської ДЮСШ. Там чудові тренери, хороші умови. Нерідко Інна Яновська (Гапоненко) грає за федерацію — наша знана шахістка. Тобто там є можливість повчитись і пограти з майстрами. Це дуже важливо для дітей! Я бачив очі дітей, які спостерігали за грою Інни! Вони дивились на неї, як на богиню, копіювали кожен її крок. І, звісно, спостерігали за манерою гри. Тому якщо дитина хоче грати, обов’язково — до ДЮСШ.

Херсонська міська рада — це не шахова дошка: там немає правил

Я б не порівнював Херсонську міську раду з жодним видом спорту. Із шахами — так само. Я вже казав, що з нашим мером сідаєш грати в преферанс, а він грає в «п’яничку» або «в дурня». Це так і є. В міській раді немає правил, а у кожної спортивної гри є правила. Найбільш образливо, що голосували люди за демократичного мера, а що отримали в результаті? Так само із депутатським корпусом: люди голосували за інших, які говорили про демократичні цінності.

Якщо проводити аналогію із шахами, то порядок в міській раді буде тільки тоді, коли будуть правила, які будуть виконувати. Тільки тоді — і не раніше. В шахах є суддя, є апеляційна комісія. Їхні аналоги в реальному житті теж є, але в нашій міській раді чомусь не працюють. Коли за порушення будуть карати, тоді може бути розвиток і відносний порядок.

А взагалі, міський голова мені нагадує короля на шаховій дошці. В шахах король — це найбільш беззахисна фігура. Його мають всі захищати.

Грайте в шахи!

Я б хотів побажати всім: грайте в шахи! Це цікаво! Це зберігає ясність розуму — я це бачу за поважними шахістами. Я не втомлююсь повторювати слова нашого знаного тренера з шахів Валерія Тельмана, коли він звертався до батьків під час зборів: «Віддавайте дітей в шахмати. Не всі стануть гросмейстерами чи гравцями рівня Карпова та Каспарова. Але в усіх точно буде все гаразд з головою». Це правдиві слова.