Про це на Фейсбуці у групі “Самооборона Херсон” пише Інна Усачова:
– Під час прощання з Денисом Лошкарьовим в ДКТ член громадської ради озвучила рішення громадської ради про перейменування центральної вулиці Карла Маркса/Потьомкінської на честь голови Самооборони 2014 року, з початку 2015р – бійця батальйону особливого призначення “Донбас” Національної Гвардії України.
Відповідну петицію було заєстровано Ібрагім Сулейманов за що йому дякуємо. Денис того вартий, як мінімум через те, що на початку 2014р. взяв на себе відповідальність за Херсонщину як лідер потужної системи спротиву російській агресії. Усе інше – на ваш, суспільний херсонський розсуд.
Денис стояв у цій борні не за чини, і не за нагороди. А заради миру в Україні, котрий можливий тільки після перемоги над зовнішнім і внутрішнім ворогом. І тому нам зовсім не дивно, що петиція виявилась заблокованою на сайті, так само, як традиційно відбувається з небажаними петиціями. Можна скаржитись, можна в інший спосіб піднімати питання з даного приводу, але таке обличчя Херсонської міської ради і їх ставлення до людини з великої літери. І наша щоденна боротьба може змінити дану обставину. Наша принциповість. Можна окремо про дані речі й багато, того ми не будемо ось тут.
Доводимо до відома широкого загалу, що сім’я, близькі друзі та ціла кагорта побратимів хочуть, аби вшанування пам’яті відбулось. А ми маємо досвід якраз торування шляху перейменування у тісній “співпраці” з дуже патріотичною Херсонською міською радою. Наразі в Херсоні немає жодної вулиці перейменованої на честь загиблиго Героя. Є в минулому році переіменована школа не без боротьби на честь загиблого в Іловайському котлі Романа Набегова. І є закладений свер пам”яті Руслана Сторчеуса – теж дався не так просто, як хотілось би.
Ми хочемо, щоб нас правильно розуміли: на карті Херсона має з”явитись прізвище Дениса Лошкарьова і з”явиться. Але сім”я, яка його не бачила практично останні 5-ть років, близькі друзі та кагорта побратимів хочуть, аби перейменування мало не символічне значення, а конкретно стосувалось Дениса. А ще більше хочеться, аби менше було в нашому суспільстві лицемірства, а більше було борців за свободу та незалежність України не на словах, а справами. Щоденними справами – оце взагалі найкраще вшанування, бо так торується шлях Перемоги. І кістки на ньому таких, як Лошкарьов має стати тим гранітом по якому будується нове життя. Те про яке він неодноразового говорив, за яке у боротьбі з ворогом склав своє життя.
Щодо переіменувань, хто справді хоче вшанувати пропонуємо долучитись до нашої пропозиції створення скверу імені Лошкарьова на Житлоселищі – там він жив. І район такий, що потребує благоустрою. Так, біля церкви св. Миколая, а вона московського патріархату, то треба буде постояти, щоб його створити, є шмат землі. Вона на перехресті, там нині міні-смітник. Але, якщо розчистити ту землю, встановити пам”ятну дошку, дитячий майданчик та кілька спортивних тренажерів (а Денис з 14 років займався бодібілдингом і певний час був головою федерації), то Лошкарьову за таке вшанування подякують і місцеві мешканці.
