Саме таке питання поставив своїм дописувачам у Фейсбуку народний депутат. Подібну думку в нього викликав проект Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», який днями підтримав Уряд. Розроблено ж Концепцію було Міністерством освіти та науки.
То що ж пропонується нині батькам, чого чекати дітям, що якраз збираються піти до загальнооствіньої школи і чи можна пропоновані зміни вважати позитивними, про це написав Олександр Співаковський:
– Усе в цьому світі має свій початок, свою конкретну точку відліку. Коли 20 квітня 2000 року під час невдалих військових навчань бойова ракета класу «земля — земля» втрапила в житловий будинок у Броварах, ще ніхто не здогадувався, що ця подія покладе початок нищівному розвалу нашої армії. Було це давно, та наслідки взятого тоді курсу на скорочення і роззброєння Збройних Сил ми в повній мірі відчули лише зараз…
Минулого тижня Уряд підтримав презентовану профільним міністерством політичну пропозицію до проекту Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», яка, на моє глибоке переконання, здатна стати для всієї української освіти тією злощасною «броварською ракетою». Початком її роззброєння, тільки вже інтелектуального.
Починаючи з 14 грудня, освітянська спільнота просто гуде (почитайте сторінки в соцмережах!). Вчителі не можуть зрозуміти, як могли урядовці не розгледіти тих пасток і підводних каменів, які є в проекті концепції. Та в тому то і полягає вся підступність «гібридних» технологій, що 98 відсотків тексту — це правильні, гарні слова, які зачіпають наші душу і серце, а справжні цілі містяться в тих 2 відсотках, що залишилися. Але розгледіти їх здатен лише практик і професіонал у тій сфері, про яку йдеться.
Тому я не дивуюся, що наші урядовці, які є фахівцями зовсім в інших сферах, підтримали презентований їм концептуальний проект нової української школи. Вони просто, вибачте, «повелися» на красиву обгортку, в яку упакували недоброякісний товар…
«Європейський досвід», «принципово нові стандарти», «задоволення освітніх потреб дитини відповідно до її інтересів, здібностей і життєвих намірів», «компетентнісний та антидискримінаційний підхід», «цілісне сприймання і пізнання навколишньої дійсності» – словесних бантиків та рюшів автори документу, дійсно, не пожаліли.
Та й мета нібито окреслена шляхетна: вирішити проблему суттєвого поліпшення якості середньої освіти в розумні строки в умовах наявного людського і матеріального ресурсу; усунути територіальні відмінності у якості середньої освіти, перш за все між містом і селом та окремими регіонами (за результатами ЗНО); досягти суттєвого підвищення показника конкурентоспроможності держави…
Із цим просто неможливо не погодитися, як і з наведеними у преамбулі проекту соціологією та аналітикою – про необхідність докорінної реформи шкільної освіти говорилося вже дуже давно. А от щодо запропонованих шляхів і способів вирішення окреслених проблем виникли сумніви.
І, здається, не лише в освітян. Під час презентації проекту «нової української школи» Прем”єр-міністр України Володимир Гройсман кілька разів наголошував на необхідності підвищення якості шкільної освіти, наповнення її сучасним змістом. Ніби відчував якийсь підступ…
«Ми не маємо жодного морального права обмежити дітей у доступності до школи, дитячого садочка, і найголовніше – в якості освіти. Маємо створити умови щодо належної якості освіти, – підкреслив він. – Діти – це не просто наше майбутнє, це наше сьогодення. Якщо хочемо, щоб наша країна мала перспективне майбутнє, наші діти не мають бути обділені якісною освітою».
І в цьому Голова Уряду абсолютно правий. Дійсно, саме якість освіти сьогодні визначає майбутнє держави. Нові технології та інновації настільки змінили життя людства, що навчати сучасну дитину, націлену в 21 сторіччя, за старими канонами стало просто безглуздим. Це, власне, і було однією з основних передумов для перегляду системи освіти в усьому світі.
Освітні реформи в різних країнах тривають протягом усього останнього десятиліття. Та успішними виявилися не всі. А лише ті, де осучаснення системи освіти базувалося на найкращих національних традиціях. Як це відбувалося, приміром, у тій же Польщі, Фінляндії.
Українська освіта ніколи не пасла задніх. До речі, нещодавно надзвичайно високу оцінку нашій системі освіти довелося почути від дoктopа Eнтoні Teтepа, eкc-кepівника Aгeнтcтвa пepeдoвиx oбopoнниx дocлідницькиx пpoeктів (DARPA) Пeнтaгoну CШA. Компліментарні вислови на адресу нашої національної освіти неодноразово чув і від поляків, і від німців, і від американських колег.
Так, наша школа трохи застаріла, вже не зовсім відповідає вимогам часу. Вона авторитарна і перевантажує зайвими знаннями. Та навіть попри це, попри чималу кількість проведених «недореформ», українська школа залишається гарною. Ну недарма ж наших випускників навперебій закликають на навчання закордонні виші!
Тому реформувати, на моє переконання, потрібно не систему, а лише зміст, наповнення. Автори ж концептуального проекту під назвою «Нова українська школа» пропонують «разрушить все до основания», навіть — фундамент, і почати будувати все заново.
Згоден, компетентнісний підхід — це правильно. Але не можна забувати і про фундаментальні знання. Сучасна дитина має добре володіти базовими навичками – читанням, письмом, математикою. Це те, що завжди буде в ціні.
А що ми бачимо в проекті? Термін навчання пропонується збільшити до 12 років, а таблицю множення діти почнуть вивчати чомусь лише з четвертого класу.
Перший-другий класи в «новій українській школі» взагалі визначені як адаптаційно-ігрові, тобто фактично стануть продовженням дитячого садочка: «навчання буде організовано ігровими методами», «традиційних оцінок не буде». І, знаєте, мене чомусь зовсім не дивує, що саме зараз суспільству нав”язують дискусію про те: а чи потрібна взагалі вчителю початкових класів вища освіта. Дійсно, навіщо? Адже щось схоже на предметне навчання, за проектом, почнеться лише з третього-четвертого року навчання.
Власне базова школа стартує з п”ятого-шостого класу. Але перші два роки навчання (5-6 класи) також будуть адаптаційними – в цей період планується «пробуджувати і підтримувати інтерес до сфер знань і діяльності, передбачених навчальною програмою»…
Тобто, в початковій школі, коли дитина всотує знання легко, наче губка, коли у неї формується почуття відповідальності і самодисципліни, з нею будуть бавитися в ігри і не ставитимуть оцінок. А в 5-6 класі, коли інтерес до знань вже починає згасати (це знає будь-який дитячий психолог), для підлітка нарешті відкриють дорогу до предметного навчання…
Чесно кажучи, так можна навчатися і 15 років. Але в тому випадку, коли базові фундаментальні знання все-таки хочуть дати. Та, судячи з усього, нова концепція на цьому не дуже наполягає.
Автори проекту відсилають нас до досвіду американської public school. Але там і не приховують, що головне не знання, а соціалізація. Тобто, людині дають певний набір вмінь і компетенцій, який дозволяє потім якось влаштуватися у житті. Стати, наприклад, автослюсарем, перукарем тощо. Бо гарних менеджерів, програмістів там вчать зовсім в інших школах. А не вистачить своїх — американський уряд запросить висококласних фахівців із інших країн. В тому числі — і з України.
… Концепція нової української школи, в тому вигляді, в якому презентувало її МОН, є прямим шляхом до інтелектуального роззброєння нації. В яку б гарну обгортку її не загортали. Бо при таких підходах якісна фундаментальна освіта стає привілєєм для обраних. А це фактично прирікає Україну завжди бути лише територією дешевої робочої сили.
Та чи такої долі ми прагнемо для своїх дітей і країни?
Олександр Співаковський, народний депутат України, перший заступник голови Комітету ВР з питань науки та освіти
