Початок 2022 року: чимало було ідей та намірів у ж’ителів Бериславщини, було закладено значні кошти в бюджет Милівської громади на розвиток Качкарівського старостинського округу. Але війна ввірвалася в життя цього населеного пункту – й принесла чимало випробувань для всіх. Це були довгі (для місцевих) місяці окупації, які стали перевіркою для багатьох.
Війна/Виклики долі /Звільнена Качкарівка
Багато років життя Юрій Бутівчак присвятив роботі в місцевому самоврядуванню, завжди був з людьми, працював разом з ними. Виріс на селі, де завжди шанувалося слово і праця. У 2020 році Юрій Бутівчак став старостою Качкарівки Милівської громади Бериславського району. Адміністративно-територіальна реформа дала і додаткові повноваження і можливості, маючи величезний досвід голови сільради, мріялося і про розвиток рідного села, яке розміщувалося на мальовничих пагорбах Каховського водосховища.
«Ми ЗСУ чекали – і вірили у звільнення», – говорить Юрій Бутівчак.
Юрій Бутівчак зустрічав воїнів ЗСУ з українським прапором в руках, який він зберігав всю окупацію. Цей прапор російські військові зняли з сільської ради 12 квітня 2022 року.
«Так боляче, ще ніколи не було. Наша родина стояла у витоків народження незалежності України. Моя тітка в 1990 році була на мітингах в Москві за незалежність України, там стояла з українським прапором. Український прапор в наше село привіз в 1991 році мій брат з Трускавця – і з того часу він завжди був на сільській раді. Я швидко підняв український прапор, який російський солдат кинув тоді на землю, думаючи, як зберегти до визволення. Всю окупацію беріг його, ховав, хоча знав, що це – небезпечно. Зате з цим українським прапопом я зустрів 10 листопада українських воїнів», – розповідає Юрій Максимович.
У перші дні визволення на площі до сільської ради приходили люди щодня, і волонтери приїздили, і благодійники, і ремонтні бригади, адже відходячи російські військові зруйнували всію інфраструктуру. Село залишилося без світла, води, зв’язку. Було організовано для зручностей людей пункт незламності, були привезені генератори, вода.
Про окупацію Качкарівки
У перші дні окупації з магазинів у перші дні війни зникли продукти й ліки.
«Нам доводилося разом з підприємцями-смільчаками робити рейси до Кривого рогу та Нікополя за продуктами. Ставали в колону машини, ми їхали дорогами. Так робили декілька разів», – розповідає Юрій Бутівчак.
Російські військові зайшли в Качкарівку 11 березня 2022 року і відразу стали встановлювати свої правила. В Новоолександрівській та Милівській громаді з’явився комендант від російських загарбників. А в селах назрівала гуманітарна катастрофа.
«Ми вирішили знов спробувати ще раз з’їздити до Кривого Рогу. Їхали через величезну кількість блокпостів туди й назад. Ми не лише везли продукти цього разу, а благодійники нам передали й медикаменти, які ми швидко завантажили, не дивлячись, що там, – розповідає Юрій Бутівчак, староста Качкарівки. – Коли приїхали, про наш гуманітарний рейс дізнався російський комендант, який приїхав перевірити нас. Коли він побачив, що серед ліків є чимало медикаментів для хірургії, то він вирішив, що все це ми привезли для поранених українських солдатів. КАМАЗ з медикаментами російські військові забрали, сильно побили директора агропідприємства «Злато Таврії» Олексія Дмитрієва, який надав цю автівку і сам був за кермом, сильно побив сильно. Звісно, дісталося й мені».
Не лише медикаменти, а всю гуманітарну допомогу – і продукти, і медикаменти разом з автівками російські військові забрали в Милове.
Відмовився від співпраці з окупаційною владою
Так окупанти показали, що вони не збираються бути толерантними з місцевими жителями. Юрій Бутівчак відмовився від співпраці з окупантами. До села приїздив і місцевий гауляйтер Андрій Костюк, погрожуючи, що той хто не з ними той проти них. Але Юрій Максимович вперто відмовлявся.
Одного разу його забрали до комендатури, яка містилася в Миловому, вимагаючи, аби він здав проукраїнських активістів та атовців.
«Я знов відмовився. Били, погрожували, завантажили в автівку. Разом з іншими полоненими нас повезли до Херсона, але раптом ми зупинилися і нас висадили, а вірніше, викинули посеред поля. Машини швидко зникли, Пізніше ми дізналися, що комендатуру – споруду на Пестеля, куди нас везли, де було ФСБ було зруйновано, куди нас везли», – розповідає Юрій Бутівчак.
Було призначено старостою окупаційною владу місцеву медсестру, яка після звільнення втекла разом з російськими солдатами. Було дивним, але деякі представниці з місцевого самоврядування теж підтримували дії окупаційного коменданта, говорить Юрій Максимович, навіть з комендантом приїздили в одній машині до села.
«Але то їх справа. Ми ж і надалі допомагали місцевим чим могли, співпрацюючи з волонтерами, які з вільної території України перенаправляли нам гуманітарну допомогу. До липня 2022 року я виконував повноваження старости за українським законодавством», – каже Юрій Бутівчак.
У звільненій Качкарівці навесні люди навіть садили картоплю, городи, мріючи про життя на звільненій територіє Але жахом для всіх стали обстріли.
“На сьогодні зруйновано багато приватних садиб в прибережній смузі, адмінбудівлі, водна станція, роботу якої не можна через це відновити. Чимало людей виїхало. Роботи багато з відновлення водопостачання, робимо свердловина, роздаємо питну воду, гуманітарну допомогу продути харчування, дрова. Людям потрібна допомога, залишилося чимало людей старшого віку, яким треба зимувати ще одну зиму в умовах війни й дочекатися перемоги, – каже Юрій Бутівчак. – Після окупації ми знаємо ціну свободи, як дихати вільно і жити, ми підтримуємо ЗСУ і віримо, що лівобережжя Херсонщини буде звільнено”.
Херсонщина.
Український Південь.
