Захисники Старокостянтинівської окремої механізованої бригади з квітня до середини жовтня обороняли напрямок Миколаїв — Херсон. У листопаді 2022 року бригада брала участь у боях на Херсонському напрямку та звільненні правобережжя Херсонщини, а вже в грудні взяла участь в обороні фортеці Бахмут.
Сьогодні військові готуються до виконання нових завдань на полігонах Півдня, тож кореспонденти АрміяInform мали змогу поспілкуватись із захисниками на позиціях, які вони тримали майже сім місяців до деокупації правобережжя.
«У Бахмуті іноді відстань до ворога була 10 метрів» — В’ячеслав «Куля», командир відділення
Як і більшість захисників бригади, В’ячеслав мав попередній досвід служби у ЗСУ. У перші дні широкомасштабного вторгнення одразу прийшов до військкомату, не чекаючи повістки. Про події на Херсонському напрямку згадував, показуючи свої позиції, які довгі місяці були домівкою для «Кулі» і побратимів.
— На початку було непросто, давалася взнаки нестача боєприпасів. А ворог поводився дуже нахабно, снарядів не жалів, тому нам доводилось, як кажуть, вгризатись навіть у бетон. Тримали позиції біля Снігурівки Миколаївської області, втримали і пішли уперед, — каже «Куля».
За словами В’ячеслава, у той період «перезарядитись» морально йому особисто дозволило дві події.
— Ворог там своїми «м’ясними хвилями» чи не щодня атакував позиції українських захисників. Було важко, іноді відстань до ворога була 10 метрів, але наш підрозділ був як одна сім’я, тримались один одного, кожен переживав за життя свого побратима, тому діяли злагоджено і виконали поставлене завдання та втримали ввірені позиції, — додав «Куля»
«Перший поранений був майже одразу, щойно зайшли на позиції в Бахмуті. Важкий» — Влад «Док» і Юрій «Хрестик», бойові медики
Хлопці теж не могли залишитись осторонь, коли російський чобіт топче нашу рідну землю, і в перші дні одразу звернулись до військкоматів.
— За цивільною освітою я фельдшер, тому добре розумів, на яку посаду мене призначать. Звісно, пройшов курс тактичної медицини, постійно щось додатково дивився в інтернеті, — розповів санітарний інструктор роти «Док».
Юрій «Хрестик» у бригаді більшість часу обіймав посаду кулеметника, але коли «Док» під час бойової ситуації побачив, як він надає медичну допомогу побратиму, покликав до себе.
Про період перебування на Херсонському напрямку хлопці розповідали, що була звичайна «окопна рутина» з ворожими артилерійськими обстрілами.
— Коли побачив відео, що звільнили Калинівське на Херсонщині, то сказав хлопцям, що завтра поїдемо точно вперед. Так і вийшло. Зранку командир зайшов і віддав бойовий наказ. А далі вже марш до передмістя самого Херсона. Запам’ятав ще, як добре наша арта на той берег росіянам накидала, — додав Влад.
Після передислокації на Бахмутський напрямок роботи в бойових медиків побільшало, адже ворог кидав майже всі свої сили, щоб здобути маленьку «бальшую пабєду».
— Майже одразу, як заходили на позиції, був у мене перший поранений, кульове у хребет, важкий. Тяжко було перев’язувати, адже рухати не можна було, ще важче було його евакуювати з-під обстрілів, бо вихід у двері контролював орківський кулеметник. Передавали через вікно у Hummer, яким під прикриттям хлопців вдалось евакуювати пораненого. Знаю, що вижив хлопець, переніс багато операцій, і досі не ходить, але лікарі дають гарний прогноз, — згадує «Док». — Загалом багато було різних поранень — осколкові, кульові, контузії. Було поранення в сонну артерію, але вчасно встигли, діяли злагоджено, знаю точно, що до Дніпра довезли живим.
— Жодного пораненого не залишали на полі бою, і загиблих побратимів теж, ніколи. У цей період в підрозділі всі стали більше ніж друзями, більше ніж родичами, тож ворогу ніколи нас не здолати, — додає «Хрестик».
— Мотивація проста — треба. Адже всі хлопці надіються на нас, вірять, що десь поряд сидять медики, які нададуть допомогу, врятують. А підвести хлопців це якось, ну, негарно, — підсумував «Док».
