В українському медіапросторі активно поширювалася новина про пропозицію організації “Human Rights Foundation” щодо виступу російської пропагандистки Овсяннікової перед студентами Інституту журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Прокоментував ситуацію ректор вишу Володимир Бугров:
Щодня на моє ім’я як ректора Університету надходять десятки звернень і листів від різноманітних фізичних і юридичних осіб. Одним із них став лист за підписом Алекса Магдинського, члена організації «Operation Sunflower», яка займається спрямуванням гуманітарної допомоги, наданої закордонними партнерам українцям, що постраждали внаслідок повномасштабного загарбницького вторгнення російської федерації.
Університетська спільнота знайома з організацією «Operation Sunflower», оскільки її представники активно співпрацювали з Первинною профспілковою організацією КНУ в межах діяльності «Університетського загону» та надавали гуманітарну допомогу для членів університетської громади та їхніх родин.
Зміст зазначеного листа зводився до прохання посприяти в організації зустрічі студентів Навчально-наукового інституту журналістики з директоркою з гуманітарних питань Фонду з прав людини (Human Rights Foundation) Еммі Карр та відомою нині експрацівницею пропагандистської путінської корпорації «Перший канал», що десятиліттями слугувала інструментом дестабілізації українського суспільства й держави, Мариною Овсянніковою.
Відповідно до специфіки діловодства лист організації «Operation Sunflower» був переданий професору Володимиру Різуну, директору ННІ журналістики, з письмовим дорученням щодо підготовки пропозиції відповіді на зазначений лист. І такою відповіддю Інституту, як славетного академічного середовища, звідки вийшло чимало українських журналістів, стала цілком очевидна відмова від такої зустрічі.
Якою може бути позиція Університету, чиї студенти, курсанти, викладачі, науковці, працівники й випускники гинуть від воєнних злочинів і нелюдської агресії загарбницької армії рашистів? Якою може бути реакція Університету після того, як путінська армія знищила людей та інфраструктуру десятків його ЗВО-побратимів? Про яку зустріч з експрацівницею пропагандистської машини може йтися після Бучі, Ірпеня, Бородянки, інших населених пунктів Київщини (де мешкає багато родин наших співробітників), після невимовно болю за мирне населення Маріуполя та його захисників? Здавалося б, це питання, відповіді на які є очевидними після 24 лютого…
Шановні друзі! Цей «інфопривід» вкотре унаочнює дуже важливу для роздумів тезу: представники «русского міра», які б оманливі «антисистемні» й «протестні» маски вони не надягали, завжди переслідують мету проникнення в суспільно-інформаційний простір України й західного світу, щоби і далі слугувати інструментом найрізноманітніших психологічних операцій. І, судячи з резонансу в медіа, така операція, як мінімум частково, досягла своєї мети.
