«Це хліб з Олешок, випечений у каміні. Подарунок на день народження моїй знайомій, яка залишається в окупованому місті», — написала в редакцію інформаційного видання «Український Південь» пані Наталя, переславши фото. Вона виїхала з окупації, але уважно слідкує за подіями в рідному місті, спілкуючись із земляками.
Допоки світ крокує у цифровізацію та розвиває штучний інтелект, життя мешканців українських Олешок, міста в російській окупації з лютого 2022 року, перетворюється на боротьбу за власне життя, свою ідентичність і протистояння російським окупантам.
«Ми голодні, але живі», – цю фразу надіслала інша землячка пані Наталії з окупованих Олешок.
Цю фразу можна було б залишити без пояснень. У ній — усе життя людей, які вже п’ятий рік перебувають у російській окупації. Продукти востаннє завозилися в Олешки наприкінці травня 2026 року. Автівки з продуктами російські окупанти розстріляли тоді біля АЗС «Близнюки». А вже осінь.
Про Олешки
Олешки — місто на лівобережжі Херсонщини, яке російські військові окупували у 2022 році. З правобережжям обласного центру раніше сполучав Антонівський міст, який було зруйновано при відході російських військових з правобережжя Херсонщини. Тож окуповані Олешки з Херсоном, який українські військові звільнили в листопаді 2022 року, розділяє річка Дніпро. Після підриву Каховської ГЕС ситуація для тих, хто залишився, стала ще складнішою, бо більшість будинків та споруд були затоплені. Поступово населення стало покидати рідне місто, бо з кожним роком умови ставали нестерпними — населений пункт знаходиться в зоні бойових дій. Поряд із будинками мирних жителів часто облаштовують бойові точки російські військові. Так цивільні люди живуть на лінії вогню, переживаючи всі жахіття війни.
Населений пункт у центрі бойових дій
Немає світла. Немає газу. Немає вже нормального доступу до питної води. Люди набирають воду з помп за допомогою генераторів, але пальне теж не завозять в Олешки.
«Качати воду вручну надзвичайно складно. У місті багато літніх і немічних людей», — говорить пані Наталя.
Тож вже незабаром постане питання не лише їжі, а й питної води. Магазини давно зачинилися. Дороги до населеного пункту є замінованими. Виїхати з міста — великий ризик. Є випадки загибелі людей при виїзді з міста.
«За приблизними підрахунками, в Олешках залишаються близько двох тисяч людей. Серед них — близько 50 родин із дітьми», — про це в коментарі інформаційному виданню «Український Південь» зазначила Тетяна Гасаненко, начальниця Олешківської міської військової адміністрації.
Люди виживають буквально з того, що мають
Хтось вирощує овочі на городах. Хтось збирає те, що можна знайти. Хтось ділиться останнім із сусідами. Продукти, які ще можна було придбати, коштують надзвичайно дорого. За кілограм солі чи цукру просять в еквіваленті 500 гривень. Але сьогодні питання вже не в ціні. Питання — чи є що купувати на ринку, який залишається поки єдиним місцем зустрічі людей. Розповсюджений натуральний обмін продуктами, розплата за послугу, наприклад, за ремонтні роботи.
«Гроші ходять. Це між сусідами у нас обмін їжею або предметами для домогосподарства. От сусідам треба було вапно для печі, я дала, вони мені картоплю і огірки. Життя, 21 століття», — написала жителька з Олешок пані Наталії.
Але привозу продуктів немає. Люди залишилися фактично відрізаними від нормального життя, маючи по сусідству озброєних російських військових, у яких теж є проблема, про це треба говорити, — з постачанням продуктів.
Є випадки, говорить Тетяна Гасаненко, відбирання їжі у місцевих жителів: зафіксовано випадок, коли люди йшли з продуктами вулицею, а окупанти їх відібрали, пізніше повернулися й біля воріт залишили гроші. Мабуть, соромно стало, — говорить Тетяна Гасаненко.
Інша жителька, яка раніше виїхала з Олешок, в коментарі «Українському Півдню» зазначила, що теж постійно тримає зв’язок із земляками, які розповіли про такий випадок: до місцевих жителів зайшли військові рф і попросили дати їм продуктів, ті відмовили.
«У них самих їне було продуктів, томц і відмовили. Окупанти вночі повернулися — і вбили їх», — каже жителька Олешок.
Влітку городи цього сезону ще рятували олешківців, які славилися завжди своєю працездатністю, вирощуванням городини, робили до повномасштабного вторгнення теплиці. Так з городини і виживали цього голодного року.
«Один чоловік ловить горобців і заготовлює на зиму. Це точно. Інша знайома, що ходила в Раденськ, купила тушонку. Робить закатки. Збирається зимувати, якщо не виїдуть. Мама хвора. Гуманітарку не отримувала ні разу, російської пенсії немає, немає російських документів», — розповідає пані Наталя.
Маломобільні групи населення
Багато в Олешках цивільних людей з обмеженою мобільністю, через них в таких умовах жити залишилися і їх рідні.
«Моя знайома залишилась з чоловіком через 2 мам старих і хворих. Одна мама в муках померла. Адекватні люди. Діти виїхали за кордон. Мені їх дуже шкода. Інша знайома теж з мамою. У мами деменція. Живуть в підвалі свого будинку. Воду качають з помпи. Мама поламала руку. Тричі переробляли», — розповідає пані Наталія.
Медицина
Вмирають в муках люди, бо неможливо отримати повноцінні медичні послуги. Є в місті лише терапевт, невролог, травматолог. Хворих і ранених везуть самі в лікарню на тачках. Але небезпечно через обстріли. Щоб потрапити на прийом до травматолога, розповідають місцеві жителі, то потрібні кошти. Лікарі й не приховують, що збирають кошти на житло в Криму.
Проблеми з евакуацією
«Протягом останнього року завезення продуктів відбувалося так: машина приїжджала з продуктами, а потім евакуювала жителів. Нині дороги заміновані», — розповідає Тетяна Гасаненко, начальниця Олешківської міської військової адміністрації.
Щодо евакуації, на яку їх закликали реєструватися нещодавно в Олешківській міській лікарні, прийшли не всі жителі, адже бояться, що вивезуть до Сибіру, — розповідають місцеві жителі.
https://t.me/ukrpivden/42823
«А ще є дорослі й діти без жодних документів», — каже начальниця Олешківської МВА.
Втрачені українські під час затоплення, а російських дехто і не оформляв, або втратив під час пожежі, або через інше. Без документів окупаційної влади виїхати неможливо.
«Є і випадки, коли людина намагалася виїхати з документами, але через фільтрацію її не пропустили. Невиїзні — їх так називають в Олешках», — розповідає пані Наталя.
Місцева жителька Валентина, яка виїхала на підконтрольну територію України і проходила фільтрацію, розповідає, що допити у ФСБ можуть тривати більше 10 годин, з побоями, а при обшуку навіть розривають памперси. Шлях в Україну з окупації в декого тривав і 12 діб, а їій пощастило – вона добиралися лише 3 доби.
Інша жителька розповідає, що її чоловік — майстер з побуту, мав телефон, де записано чимало номерів, й по кожному він повинен був дати відповідь на фільтрації. Добре, що перевізник їх чекав, поки не завершився допит її чоловіка. Але це — все здоров’я.
А ще є випадки, що люди зникають після такого спілкування, — про це інформаційному виданню написали місцеві жителі, які залишаються в окупації і бояться, що зникнуть при виїзді, бо так пропали їх знайомі.
Оформити документи — це велика проблема. Треба їхати до Скадовська — і чекати.
«Велика і непідйомна вартість оформлення закордонного окупаційного паспорту. Це коштує, за повідомленням місцевих, десь до 2000 доларів», — додає Тетяна Гасаненко.
Але у мсіцевих жителів коштів таких немає, як і роботи. Раніше ще отримували грошову допомогу від міжнародних донорів. Але і вона перестала надходити. Нещодавно олешківці раділи повідомленню щодо реєстрації на міжнародну допомогу: для цього треба було виконати одну з умов, надавши підтвердження перебування в окупації (ми вказувати чітку цю умову не можемо). А раніше – це міг бути чек із датою і локацією чи фото з українським паспортом біля вивіски.
Але, на жаль, жителів з Олешок не знайшли, кому допомога надійшла в останні часом
А може, ще надійде? – так ще сподіваються жителі Олешок. Так і живуть люди на лінії фронту — одними сподіваннями.
«Щодо евакуації, то треба професійна допомога з вивезенням хворих, маломобільних людей, — говорить Тетяна Гасаненко. — Бо більшість людей, що залишається зараз в Олешках, — ті, хто не може самостійно виїхати, йти пішки. Фізично подолати цей шлях не зможуть. Треба допомога в евакуації, там дороги заміновані».
Про це місцева влада говорить на кожній публічній зустрічі.
Як хоронити
Страшно, коли помирає рідна людина в Олешках, бо вже тривалий час трупи просто звозять до лікарні, де вони просто розкладаються без поховання, чекають місяцями на експертизу, на з’ясування обставин смерті. Без цього не дають дозволу на похорони окупанти. Через відсутність світла морг не функціонує.
Місцевим категорично заборонено ховати людей самим, під страхом покарання.
Одна з жительок Олешок розповідає, що можна поховати нишком людину, якщо та померла природною смертю, але ту, яка отримала поранення або її розстріляли самі окупанти, — труп забирати не можна, за ними приходять самі російські солдати.
«Моя знайома загинула у себе на городі від уламку скиду з дрона. Тушили родиною пожежу. Не похована. У моргу Олешок розкладається. Не дають росіяни ховати. Навіть на окремій території до з’ясування обставин загибелі. Мабуть, 2 місяці вже», — розповідає моя співрозмовниця Наталя.
https://t.me/ukrpivden/42241
Життя у зруйнованому місті
Більшість багатоповерхівок через бойові дії зруйновано, є непридатними до життя.
«Я думаю, що я б там не вижила у квартирі. Без грошей. Закатка була, але ж не на п’ятий рік окупації. Розповідали, що ті, хто на тому тижні дістався Копані, їздили у Скадовськ, отримали пенсії і повернулися. Оце вже не пояснити. Вирватися — і повернутися. До речі, з моєї квартири московити запускають дрони на Херсон. Пробили плиту перекриття у стелі, щоб виходити на дах. Кажуть, між кімнатами і квартирами теж пробивають стіни. Живуть у підвалі. Наші дронами тільки підпалили будинок, а їх, напевне, у підвалі не дістали. Сусідка розповідала, що приходили, робили обшук, тикали дулом автомата у груди, вивернули все в будинку в 2022 році», — говорить пані Наталя.
У квартирах немає води. Люди в більшості перемістилися жити в приватний сектор. Облаштували життя в підвалах. Багато бездомних тварин навколо, яких покинули господарі і якими опікуються місцеві жителі, що залишаються. Дехто не виїжджає саме через них.
«Собаки вже на мінімалках по їжі», — пишуть місцеві жителі у своїх повідомленнях.
А ще пожежі навколо і в місті, бо багато сухостою, і постійні обстріли.Місцеві жителі гасять їх власноруч, використовуючи все, що є під рукою. Ще пожежі виникають через детонацію боєприпасів, які російські військові складають серед житлових кварталів.
«Мій знайомий придивлявся за дачею в Олешках. Подзвонив, повідомив, що вона згоріла, бо дрон потрапив у склад з боєприпасами, які окупанти облаштували на сусідній вулиці. Тоді багато будинків вигоріло. Бідкався сусід, що нічого не міг зробити, я його заспокоїла, щоб не хвилювався, бо це війна», — розповіла в розмові одна з жительок Олешок, яка вирвалася з окупації.
Радіють зв’язку з рідною Україною, мріють про час, коли окупанти підуть з Олешок — НАЗАВЖДИ. Люди в Олешках тримаються за свою, українську, землю, таким чином показуючи свій спротив їм.
«Олешки стануть символом російських злочинів цієї війни після звільнення міста, коли відкриється багато правди про дії окупантів», — додала Тетяна Гасаненко.
Допомога жителям Олешок
Морпіхам 34-ї бригади морської піхоти «Борисфен» вдалося двічі передати дронами продукти в окуповані Олешки — 4 і 6 тонн. Місцеві жителі підтверджують, що ця допомога була.
Жителі сусіднього села Раденськ, що знаходиться в 20-кілометровій зоні від міста, зібрали допомогу — безкоштовні продукти, які вони можуть приїхати і забрати з автопричепу, де написано «Олешки».
3 жовтня у мережі з’явилося відео, як жителі Олешок на велосипедах виїхали за продуктами до Раденська. Але через мінування загинула жінка, четверо людей поранені. Цей момент є на відео. Однак жителі змогли взяти продукти і повернутися з ними до Олешок. Хтось залишився в Раденську, аби спланувати свої подальші дії, – про це написали місцеві жителі.
Попереду зима, тож виникне питання і обігріву, і пошуку дров, а все навколо заміновано.
І знов читаємо СМС, яка надійшла від жительки з окупованих Олешок:
«В естонській допомозі двічі відмовили. Вийти з міста сил немає. Картоплі немає. Гречки на людину по три ложки. Суп без картоплі. Дякуємо за розголос. Сподіваємося на Червоний Хрест».
Авторка – Лідія Григор’єва.
