Син пані Оксани – Роман Валерійович Набєгов, слідчий Олешківського районного відділу УМВС в Херсонської області, старший інспектор батальйону особливого призначення МВС України “Миротворець” загинув у бою під Іловайськом у 2014 році. Його мама з 2014 року життя присвятила увічненню пам’яті сина, захисників та захисниць, які віддали життя за незалежність України, патріотично-виховній роботі з молоддю в країні, що змінюється, – в це вірив Роман і все робив для цього. Він народився 11 листопада – і доленосно звільнення Херсона від російських загарбників буде 11 листопада. Тож ці дві дати мають особливий зміст в житті пані Оксани. Під час окупації Херсона книжки Романа Набєгова шукали в рідних, аби вилучити, аби його дух величезної віри в рідну країну не передавався іншим. Зривали пам’ятні дошки встановлені на його честь, боячись героя, який віддав життя за Україну.
Про віру і стійкість матері героя, що загинув під Іловайськом, – читайте в матеріалі журналістів інформаційного видання «Український Південь» в проєкті «Жінка і війна».
ПЕРШІ ГОДИНИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
Ранок 24 лютого 2022 року до Оксани Василівни приїхали бійці військового формування, що допомагали їй у проведенні патріотичних заходів у Херсоні, аби вивезти, вберегти її життя.
Слова «повномасштабна війна» ніби повернули в ті події 2014 року, коли на Сході України розпочалися бойові дії – антитерористична операція.
На фото Романа Набєгов. Фото надала Оксана Василівна Набєгова.
З-під Іловайська вона отримала повідомлення сина з чужого номера телефона «Зв’язку немає, коли з’явиться – подзвоню. РОМА», а потім була тиша – і пошуки сина. Роман добровольцем пішов на фронт: він наполегливо 4 рази писав рапорт й отримував відмови. Лише, написавши лист міністру МВС України, потрапив на Схід України у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець». Він загинув в бою, прориваючись з оточення, під Іловайськом. Роман до останнього відстрілювався з кулемета, даючи можливість побратимам вийти з палаючого автобуса. Його поховали жителі на місцевому кладовищі в братській могилі хутора Горбатенка Донецької області разом з іншими побратима. Ця територія досі окупована російськими військовими з 2014 року.
Мама Романа безперестанку шукатиме його, обдзвонюючи постійно лікарні Запоріжжя та Дніпра, засинаючи лише на хвилини й читаючи останнє sms-повідомлення сина. Вона не хотіла вірити в жахливе. Але був дзвінок, здача ДНК, а згодом підтвердилося, що син загинув під Іловайськом.
«У мене з 2014 році було відчуття, що росія не зупиниться, що на український народ насувається величезна сила зла. Лякало, що ця злоба ворога нікуди не дівається, лише зростає, розповсюджується з нелюдською жорстокістю. Було відчуття, що щось буде. Тоді треба було чітко поставити в суспільстві, що росія – ворог, ми – не браття, розірвавши всі стосунки. Вони з такою жорстокістю розстрілювали колону наших дітей у 2014 році, що це неможливо усвідомити», – каже Оксана Василівна.
Вранці 24 лютого 2022 року вона з собою взяла лише декілька речей, все інше були книги сина. Бо пам’ять про нього повинна жити. Частину з них вона заховала, аби вони не дісталися ворогові. Їхала вона в автівці з мамою іншого загиблого героя – Олександра Райхерта, який загинув у Донецькому аеропорту.У цей час місто було вже оповите димом від потужних вибухів.
КОЖНА ЗУСТРІЧ З МОЛОДДЮ ДАВАЛА ЇЙ СИЛУ РУХАТИСЯ ВПЕРЕД
До повномасштабної війни Оксана Василівна впорядкувала всі рукописи віршів сина, видала три книги: реквієм-пам’яті «Ні кроку назад» в 2015 році, згодом другу. Це було вже доповнене видання, в якій вірші було перекладено українською з викладенням історичної хронології подій 2014 року. Цю другу книгу видало київське видавництво «Криниця» в 2018 році. У 2020 році вийшла третя – маленька книжечка Романа Набєгова «Я за Україну».
Декілька презентацій книг відбулися в Києві. Одна з перших у 2015 році для побратимів з батальйона «Миротворець» у Національному військово-історичному музеї України біля експозиції, яка присвячена подіям в Іловайську, Донецькому аеропорту.
«Зустріч пройшла атмосферно: невелика кімната, екран, зброя, режисером і ведучим цієї зустрічі був український актор театру і кіно, поет, воїн АТО Роман Семисал. Він теж був добровольцем і щойно повернувся зі сходу, тому це для нього було близьким. Пізніше він зіграв головну роль у фільмі про події 2014 року «Черкаси», зараз знов на фронті, як й інші актори з цього фільму», – розповідає Оксана Василівна.
Вона створила фільм про сина, про війну на Сході України, проводила зустрічі з молоддю, школярами, аби вони знали про героїзм і мужність наших воїнів під Іловайськом, про підступного ворога, якому не можна було довіряти.
«У мене на зустрічах було завжди багато квітів. Замовляла великі експозиції квітів – жовтих троянд, ними ніби закривалася від горя, відгороджувалася від усіх на той час. Ніхто не розумів, що я роблю, навіщо. Я рік жила в кімнаті сина після його смерті. Мені здавалося, що ми, хто втратив рідних на фронті в 2014 році, залишалися самі в своєму горі», – розповідає мама Романа.
Але кожна зустріч давала їй сили рухатися вперед.
Запам’яталася їй одна із зустрічей зі школярами в Херсонському науковому ліцеї Шуменського мікрорайону в 2016 році. Її ініціювали самі діти.
«Ліцеїст Даніїл в одній із херсонських бібліотек дізнався про історію Романа і, прийшовши в заклад, запропонував вчительці провести таку зустріч. Кожен учень сам обрав для декламування вірші із книги Романа Набєгова «Ні кроку назад». Вони вражали щирістю, відчувалося їх захоплення героями. Після заходу вони довго скандували: «Герої не вмирають». Такого більше ніде було», – розповідає Оксана Василівна.
На площі Свободи у Херсоні до Дня пам’яті захисників та захисниць України, де була встановлена стела пам’яті, з’явилася традиція облаштовувати експозицію з соняшників, як нагадування про події під Іловайськом.
«Чому соняшники? Наші воїни, виходячи з-під Іловайська, під вогнем російських військових, змінивши шлях, проривалися через поле, на якому росли соняшники. Вони прикривали бійців, ховали від переслідувачів, тих, хто падав пораненим. Водночас соняшник – це надія, бо він повертає свою голівку до світла, як символ єдності, якщо поглянути на стиснуте насіння в головці, бо разом ми сила. Соняшник з 2019 року – це символ пам’яті всім полеглим українським захисникам та захисницям», – каже Оксана Василівна.
Соняшниками буде прикрашена третя книга Романа Набєгова «Я за Україну», де авторські вірші доповнені історичними фактами.
«Херсонський обласний Центр народної творчості видав книгу в 2020 році без ілюстрації соняшниками. Ми маленьку квітку приколювали шпилькою до збірника, роздаючи її серед відвідувачів. Таким був мій задум, а потім естафету вшанування пам’яті знов підхопило київське видавництво, перевидало цю книгу. На обкладинці третьої збірки Романа Набєгова « Я за Україну» вже розмістили символ пам’яті захисникам і захисницям – соняшник», – ділиться спогадами з нами мама героя.
НА ЩИТІ
Вже понад 10 років Україна зустрічає на щиті героїв, які загинули під час російсько-української війни.
Романа було поховано 26 вересня 2014 року.
Друзі Оксану Василівну прохали не їхати за ним, бо це дуже страшно бачити. Але вона міцно вирішила, що поїде сама за сином.
«Він прийшов до мене уві сні 04 вересня, попрохав його забрати, сказавши, що всіх вже забрали. Складно змиритися з байдужістю людей до твого горя. Я, коли їхала до Києва, сказала, що буду збирати і проведу сина в останню дорогу сама. Я досі пам’ятаю, розмову в похоронній фірмі. «Ви тільки не подумайте, нам не все одно, адже гроб буде все одно закритим, то візьміть ось це, тут трішки є брак». А потім я стояла і цю ж фразу почула від працівників моргу: «Ви тільки не подумайте, нам не все одно, але ми не можемо знайти цинковий гроб, який закупили для всіх воїнів батальйону «Миротворець», що загинули під Іловайськом. Мовчки чекала три години, поки знайшли. Пройшло стільки років, але, читаючи дописи матерів, дружин, дітей загиблих, я бачу, що вони теж стикаються з цією байдужістю, не усвідомлюючи глибину горя і болі рідних», – розповідає Оксана Василівна.
У ту мить підтримкою для неї стали подруга, друзі Романа та побратими.
“Тоді вперше я побачила побратимів сина, кремезні, статні, застиглі в думках, мовчазні. Коли я сказала, що я мама Роми Набєгова, вони ожили, з усім допомогли привезти Романа в Херсон», – додає мама героя.
Родини загиблих героїв в АТО вивчали досвід створення військових кладовищ, аби відображалася саме наша українська ідентичність. Перед ними тоді постало завдання – створення місця пам’яті в Херсоні, меморіального комплексу полеглим за незалежність України. Оксана Василівна тісно спілкувалася з Павлом Подобєдом, уродженцем Херсона, істориком Українського інституту національної пам’яті.
«Український інститут національної пам’яті розробив макет для цілісного комплексу Меморіалу пам’яті в Херсоні, ми з родинами інших героїв обговорювали його. Серед важливого – було прийнято рішення встановлювати на могилах козацькі хрести, аби було розуміння у всіх, хто буватиме на кладовищі, що тут похований саме український воїн. Вивчали досвід інших міст. Ідею створення меморіального комплексу було підтримано депутатами Херсонської міської ради – і в 2015 році було його відкрито», – каже мама героя.
ЗУСТРІЧІ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ
Оксана Василівна виїхала у перші дні повномасштабної війни спершу до Львівської області, а потім до міста Хмельницький. Херсонщина боролася з російськими окупантами, проукраїнські мітинги показували по всіх телеканалах. Вона вирішила відновити зустрічі з молоддю, додавши до розповіді про сина й історію півдня України й розповіді про супротив її земляків російським військовим. На Херсонщині, Бериславщині, місцеве населення, де потерпало від свавілля російських загарбників, знаходиться могила кошового отамана Костя Гордієнка, побратима Пилипа Орлика, який боровся за незалежність України. Сучасні герої продовжили справу своїх пращурів.
Відео про Херсонщину, яке Оксана Василівна демонструє на зустрічах. Монтаж – Ігор Маркевич.
Про це вона говорила у Львові на зустрічі у Будинку офіцерів з військовими, місцевими жителями, переселенцями з Херсонщини, родинами загиблих на фронті, які уважно слухали її розповідь про сина, для якого життєвим прикладом були Роман Шухевич, Євген Коновалець.
«Слова були зайві, переді мною сиділи справжні офіцери і офіцерки, для яких честь – це не порожні слова, розуміли з пів слова, їм нічого не треба було пояснювати. Це була атмосфера абсолютного розуміння. Була хвилина мовчання. Завершився вечір пам’яті Романа, а вони не хотіли йти. Була тиша», – ділиться спогадом Оксана Василівна.
А потім на якийсь час у неї у серці утворилася порожнеча. Звістки з окупованого Херсона додавали розпачу. Зі споруди школи №50, в якій навчався її син і яку було перейменовано на його честь, колаборанти розбили пам’ятну дошку. Також розтрощили меморіальну дошку, встановлену колегами Романа на споруді Олешківського районного відділу, де працював він до Іловайська.
Під час окупації Херсонщини російськими загарбниками буде знищуватися все, що пов’язане з АТО/ОСО.
Одного разу у фейсбуці Оксана випадково побачила картинку зі словами Романа із його вірша. Допис зробила Катерина, бібліотекарка з Каховки, міста, яке і досі знаходиться під окупацією російських військових.
“Моє перше знайомство з Романом Набєговим відбулось на сторінках його книги «Ні кроку назад», яка з’явилася у світ завдяки його мамі Оксані Набєговій. Слова Романа зачепили мене – не відпускають і досі. Три слова, в яких сконцентрована вся суть цієї неймовірної людини: «НІ КРОКУ НАЗАД». Людина може рухатись лише вперед – така її природа. Ми живемо між народженням і смертю, ми запрограмовані на рух вперед, ми неминуче пересуваємося з однієї точки в іншу – від моменту народження до моменту зникнення. І короткий проміжок між цими двома точками у просторі ми називаємо «життям». Як ми його проживемо – залежить від нас, але кожної миті свого життя ми повинні пам’ятати, що не можемо зробити НІ КРОКУ НАЗАД! Перше знайомство з людиною дуже важливе, і не важливо очне чи заочне, за життя чи після смерті, – воно залишає в душі невидимий емоційний слід, енергетичний відбиток, що безмовно сигналізує про те, якою людина є насправді». / Уривок з есе Катерини Бахтурової, 2023 рік.
Дівчина під час окупації Каховки виходила на місцеві проукраїнські мітинги, а згодом з родиною виїхала на підконтрольну територію України.
«У переписці ми познайомилися ближче. Катерина присвятила есе пам’яті Романа, а також зробила декілька перекладів його віршів. Прийшло відчуття, що проросло коріння того, чому я присвятила багато років. Я знов відчула в собі сили й потребу проводити такі зустрічі. 27 червня 2023 року у Центральній публічній бібліотеці Хмельницької громади провели годину-спомин «Пам’ять має могутню силу». Захід присвятили пам’яті Романа Набєгова – сміливому воїну, поету, щирому, відданому патріоту своєї землі. Під час заходу звучали вірші Романа у виконанні курсантів та викладачів Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, говорили про захист країни, про честь вчитися на військового. Перед собою я бачила молодь – освічену, талановиту, таку, яким був мій син. Ця молодь – це гордість нашої країни. Я бачу, що країна змінюється, молодь змінюється, як того хотів Роман», – додала Оксана Василівна.
На фото: Президенту України вручили книгу Романа Набєгова. Фото надала О. В. Набєгова
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
Дивіться відео про Романа Набєгова, створений у серпні 2015 року:
Одну з вулиць у Херсоні в 2024 році перейменували на честь Романа Набєгова, який загинув в бою під Іловайськом в 2014 році.
Указом Президента України від 2015 року за особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Романа Валерійови Набєгова нагороджено Орденом (За мужність) III ступеня (посмертно).Також його нагороджено нагрудним знаком «Іловайський хрест».
Некрасива і цинічна ця війна,
У будинки наші входить, непристойно,
На розлом іде наївності стіна,
Ми їй в пащу – тих, що служать нам достойно.
А вона сяк – так, без імені і роду,
Під землею знов ховатиме солдат,
І статистика про втрати року…
[Побудує свої цифри наугад]**
18 січня 2014* Останній вірш Романа. Не закінчений. Переклад з російської мови Тетяни Майданович у 2017. ** Рядок і слова в дужках доповнено як логічне продовження змісту вірша.
