Михайло був в окупації у селі Козацьке на правобережній Херсонщині.
— Під час окупації намагався переважно залишатися вдома, рідко виходив у магазин. Однак, на відміну від багатьох односельчан, мав постійний доступ до інтернету та електрики, оскільки ще до війни встановив сонячні панелі, – розповідає чоловік.
Довго в селі Михайла росіяни не затримувалися, але коли з’являлися, Михайло активно передавав інформацію Збройним Силам України через чат-боти.
Історю захисника розповіли в пресслужбі 124 окремої бригади територіальної оборони.
— У нас було щось на кшталт перевального пункту: то вони стояли з технікою, то нікого не було. Якось, коли їх на позиціях не було, я заліз, сфотографував документи та вкрав ноутбук. Він був поламаний, але жорсткий диск вцілів, тому я все зберіг і передав ГУР після звільнення.
Після деокупації Михайло поїхав до сестри на Хмельниччину, де спочатку намагався знайти роботу, але врешті приєднався до волонтерів, які попросили його збирати та ремонтувати дрони. Пройшовши курс з ремонту, збірки та програмування безпілотників та РЕБ систем, Михайло знайшов своє нове покликання. Його навички з цивільного життя стали надзвичайно корисними.
Декілька місяців їх команда працювала із підрозділами БпЛА 124 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
— Виявилося, я ще бувши цивільною людиною, допомагав своїм побратимам, а після зміни законодавства командир підрозділу покликав мене до хлопців, пообіцявши посаду за напрямком, – пригадує Михайло.
Тепер під позивним «Япончик» він займається налаштуванням дронів та разом з пілотами розробляє нові технології для більш ефективного знищення ворога.
— Росіяни – серйозний противник, який постійно вдосконалюється. Потрібно не тільки встигати за ними, а й випереджати!
Про майбутнє після війни Михайло не думає, адже головне – жити сьогодні, щоб забезпечити завтра.
