Драматургиня і журналістка Оксана Гриценко родом з Херсонщини. Вона авторка п’єси «Я повернуся» – про трьох українських підлітків з Херсонщини, які примусово опиняються у дитячому таборі в окупованому Криму. Прем’єра вистави, створення якої підтримав Український культурний фонд, відбулась наприкінці серпня у Київському театрі «Золоті Ворота». В інтерв’ю нашому виданню Оксана розповіла про історію створення вистави та свою роботу і життя в останні роки. Фото з архіву – Оксани Гриценко.
- Оксано, чому ви обрали для себе тему депортованих дітей?
Я почула про цю тему на конференції прокурорів «Юридичний Рамштайн» у лютому 2023 р., була там як журналістка американського видання Wall Street Journal. Ця тема мене вразила, і я почала збирати матеріал щоби про неї писати статтю. Для драматургічної лабораторії в Чехії, на яку мені запропонувала податися Ольга Байбак з Національної спілки театральних діячів, потрібна була історія для підлітків чи молоді. Я запропонувала цю тему, і так пройшла на лабораторію.
- Як вдалось поспілкувалась з дітьми, котрих повернули?
Я зустрілася з ними в с шелтері в Києві, де вони жили. З дозволу їх батьків чи опікунів змогла з ними поспілкуватися. Деякі інтерв’ю я брала телефоном, бо діти не в Києві. Результатами їх відповідей і стала ця п’єса.
- Розкажіть про прем’єру вистави у столиці, про реакцію глядачів.
Як на мене, прем’єра пройшла дуже добре. Мене особисто вона зачепила. Глядачі теж говорили, що їм сподобалося. Перші вистави дві йшли при повних залах. Сподіваюся, так буде і надалі.
- На прем’єру і громадське обговорення після неї до вас прийшли такі відомі особистості з театральної сфери як Ольга Байбак і Наталка Ворожбит. Як відбулось ваше знайомство з ними?
Олю Байбак я знаю як кураторку лабораторій Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ). Це дуже класні тренінги для українських драматургів з написання п’єс, які проходять щороку. Я була на двох таких лабораторіях. З Наталкою Ворожбит я познайомилася на Донбасі, здається в 2016 році, де я писала репортажі для Kyiv Post, а Наталка допомагала підліткам з прифронтової Попасної писати п’єси (проєкт називався Клас-Акт). Для лабораторії в Чехії, куди я збиралася, потрібно було підшукати мені ментора серед українських драматургів, який би давав мені поради під час створення тексту. Я запропонувала запросити Наталку і дуже щаслива, що вона погодилася стати моєю менторкою. Вона мені дуже допомогла.
- Що для вас театр зараз, чи любили ви його до вашої роботи у цій сфері?
Театр мені раніше подобався, та здавався якимось архаїчним. Але вистава, яку робила Наталка в Попасній – була чимось принципово іншим. Реальні люди говорять про свої історії, не було штучності та награності. Тоді я побачила, що театр може бути таким.
- У медіа-середовищі вас багато хто знає за колись дуже відомим англомовним виданням KyivPost. На якому ви працювали там і чому вирішили перейти в драматургію?
Я працювала в Kyiv Post 2011 по 2020 рік. Потім пішла на фріланс (робота поза штатом -ред.), зараз як журналістка переважно працюю з газетою Wall Street Journal. Драматургією я займаюся з 2019 року. Це інша форма сторітеллінгу, яка дає більше глибини та емоції, ніж журналістика. Хоча журналістику я теж дуже люблю і не хочу залишати.
- Хто ви зараз більше – журналістка чи драматургиня?
Саме зараз, мабуть, журналістка. Далі драматургиня. Далі сценаристка (п’єса Оксани «Дон Жуан з Жашкова» стала основою сценарію для однойменного фільму – ред.). Але, ці мої ролі можуть мінятися за пріоритетністю.
- Поділіться, будь-ласка, де і за яких обставин ви зустріли війну?
Зустріла війну в Чернівцях. За кілька місяців до вторгнення мої колеги, іноземні журналісти, радили мені їхати з Києва, запевняли що вторгнення буде. Західні воєнні експерти теж наводили у своїх статтях переконливі аргументи, що вторгнення не уникнути. Хоча, до кінця я в це все одно не вірила.
Авторка фото – Анастасія Власова.
- Як долаєте труднощі війни, чи відчуваєте вигорання і як його долаєте?
Здається, вигорання вперше у мене була ще в 2015 році, бо я висвітлюю війну від анексії Криму. Зараз вигорання переживають, думаю, всі українці. Труднощі долаю як мабуть більшість із нас – відпочинок, спорт, сім’я, антидепресанти.
- І врешті – ваші творчі плани на майбутнє?
Важко складати будь-які плани, не те що творчі. Скоро поїду на творчу резиденцію до Швеції, хочу там щось написати.
Авторка – Наталія Рудніченко.
Фото з архіву – Оксани Гриценко.
