фото – Н. Чепка.
Історія мешканки Новокаховської громади, яка рятувалася від війни за кордон, повернулася і відновила власну справу в першій деокупованій громаді регіону, – читайте в матеріалі журналістів інформаційного видання «Український південь» в проєкті «Жінка і війна».
Наталя Чепка напередодні повномасштабної війни здійснила свою мрію – відкрила власний стоматологічний кабінет в Дніпрянах Новокаховської громади. До цього вона орендувала приміщення, останнє місце було в лікарні Бериславі. Її родина жила у затишному будинку, який побудували самі, на березі Дніпра, у селищі Козацьке, що біля Каховської ГЕС. Здається, вони з чоловіком зробили все, аби впевнено дивитися у майбутнє. Щоправда, за цим була наполеглива і виснажлива праця протягом багатьох років. Мине зовсім небагато часу і вона буде змушена закрити стоматологічний кабінет, покинути дім, працювати на виснажливій роботі в Польщі на заводі, стати асистенткою лікаря-стоматолога в чужій країні, а потім прийняти рішення повернутися на рідну Херсонщину, відновивши в першій деокупованій Кочубеївській громаді власну справу і знайшовши собі там і тимчасовий дім. Вона впевнена, що незабаром Новий рік зустріне в рідному будинку, який зводили з чоловіком з великою любов’ю. Наталія Чепка взяла участь у ґрантовий державній програмі «Власна справа». На онлайн-семінарах вона щиро ділиться своїм досвідом щодо отримання гранту, водночас і своєю особистою історією повернення з Польщі, до якої вона потрапила під час окупації правобережжя Херсонщини. Нині Наталія Чепка – підприємиця, має статус ВПО. Її будинок під обстрілами щодня, вона недалеко від нього, але не може навіть поглянути на його стан.
ВТЕЧА З ОКУПАЦІЇ
Бої біля Каховської ГЕС були жорсткими на початку повномасштабної війни. Бійці однієї з бригад ЗСУ вперто не пропускали армію рф біля Шилової Балки, чекаючи на підмогу, але згодом були змушені відійти. Наталія разом з односельцями тоді ще не повністю усвідомлювали рівень небезпеки, в якій вони опинилися. Село буде заблоковане російськими військовими. Постало питання їжі, ліків, пересування через Каховську ГЕС до місця роботи, де щораз проходили фільтраційні заходи, коли врешті-решт дозволили окупанти відновити місцевим перевізникам автобусні рейси між населеними пунктами. Чеченці постійно обшукували оселі жителів села, перевіряли зміст sms-спілкування у телефонах, грабували. У чоловіка Наталі хворе серце, вона усвідомлювала, що фахової допомоги не буде, якщо стан його погіршиться. Лікарі Берислава і Нової Каховки поступово покидали окупацію. Вона як лікар розуміла, що незабаром вона закриє теж стоматологічний кабінет, бо ліки закінчувалися, а проїжджати через блокпост росіян на Каховській ГЕС до Дніпрян ставало все небезпечніше. Під час однієї з перевірок російські військові, які постійно обходили будинки з місцевих, знайшли в телефоні її чоловіка один коментар про путіна, тож спершу в нього забрали телефон. Після чергового приходу в дім чужинців ї вона отримали погрози тюрмою за користування інстаграмом та ютубом. Чеченець сказав коротко: “5 лет”. Виїжджати довелося раптово, вкинувши в автівку лише необхідні на перший час речі. Серед залишених речей був й диплом Наталїї про закінчення медичного закладу.
ПОЛЬЩА
Їхали вони з чоловіком в невідомість, рятуючись від війни. Знайомі були в Польщі, тому теж прийняли рішення прямувати саме в цю країну.
«Коли ми приїхали, нам надали допомогу – 250 і 300 злотих, яких вистачило на 1,5 місяця. На той момент це була суттєва підтримка. Але потім, щоб вижити, була виснажлива робота по 12-14 годин на заводах, в госпіталі, в полі, на присадибних ділянках. Це весь час була праця на «ногах». Ми отримували зарплату, якої не вистачало навіть на проживання, їжу. Я пам’ятаю той день, коли в моєму заплічнику декілька днів був тільки шматок сала, а я дивилася на яблука, які росли обабіч вулиці, і думала, як їх зірвати непомітно», – розповідає Наталя Чепка.
Аненція, яка займалася її родиною, переміщала їх на роботу в різні населені пункти. Вона робила спроби влаштуватися на роботу за профільною освітою, але відсутність медичного диплома, який вона залишила вдома, в Україні, не давало можливість їй рухатися в цьому напрямку. Так їй говорили ті, до кого вона зверталася з пошуком роботи.
Через виснажливу працю повноцінно вчити мову не могла. Одного разу вона таки знайшла сама місце роботи асистенткою лікаря-стоматолога в одному з невеличких польських містечок.
«Це знову був переїзд, але це давало можливість працювати нам не по 12-14 годин, а 8-9 на добу. І можливість спати повноцінно вночі. Щоправда, зарплата була меншою не 3000, а 2000 злотих. Але я змогла бути в тій професії, якій вчилася, працювати все життя», – розповідає Наталія.
Побачивши вправність і фаховість своєї української асистентки, власник стоматологічного кабінету, запропонував працювати разом з ним лікарем. Вона відповіла, що диплом в Україні лишився вдома, тому не зможе працювати через це.
«Мене здивувала його відповідь, що я зі статусом біженки можу працювати за фахом. Я декілька разів в Польщі робила спроби працювати стоматологинею, але мені відмовляли через відсутність документа про освіту. Його відповідь дала мені розуміння всієї ситуації», – каже лікарка.
На той час її знайома повернулася до роботи сімейною лікаркою в першу деокуповану громаду на Херсонщині – Кочубеївську, яка була звільнена навесні 2022 року. В амбулаторії Кочубеївки стояв зачинений стоматологічний кабінет. Але людям, які поверталися до рідного населеного пункту потрібна була медична допомога. Наталія з чоловіком без особливих роздумів вирішили повертатися до України.
КОЧУБЕЇВСЬКА ГРОМАДА
До Кочубеївської громади у 2023 році почали повертатися люди.
“Ви знаєте, я до повномасштабної війни була зовсім аполітичною. Війна дала чітко мені усвідомити, що я українка, я хочу розвивати свою країну, працювати в рідній державі. У нас були пропозиції переїхати до Німеччини, ми могли там жити на соціальну допомогу. Але я не хотіла втрачати себе, улюблену роботу. Вже у жовтні 2023 року я прийняла перших пацієнтів, отримуючи величезну насолоду від своєї улюбленої справи», – розповідає лікарка.
Але до цього вона пройшла непростий шлях з відновлення власної справи, на яку були потрібні кошти. Вхід до стоматологічного кабінету був забитий дошками, частини обладнання не було, щось було простріляне через обстріли. Для відкриття стоматологічного кабінету вона не мала заощаджень. До повномасштабної війни їх вклала в стоматологічний кабінет в Дніпрянах Новокаховської громади. Будували дім родиною. Була спроба частково обладнання перевезти з кабінету колеги з Берислава, де Наталія раніше працювала. Чоловік поїхав. Встиг лише зайти до приміщення, коли прибігли військові й попередили про обстріл.
«Чоловік встиг схопити касовий апарат й перебігти в укриття, а повернувшись побачив, що все зруйноване в цій частині Бериславської лікарні», – розповідає Наталя.
У цей час знайома показала їй інформацію в соціальних мережах про грант на відкриття власної справи з можливістю придбати обладнання. Спеціалісти Центру зайнятості проконсультували, допомогли з оформленням заявки, адже потрібно було продумувати все до дрібниць.
Отримання гранту їй погодили, хоча підприємиця хвилювалася, оформлюючи заявку. Підітримала її і місцева влада.
«Представники Кочубеївської селищної військової адміністрації нас підтримують, завжди йдуть на зустріч. Вони не лише передали кабінет в оренду, але допомагають й далі з облаштуванням. Через велику спеку на півдні України нам довелося поставити кондиціонер. Це ми зробили спільно з власником приміщення – сільською радою, яка 50% вартості кондиціонера дозволила компенсувати коштом орендної плати», – розповідає лікарка.
За умовами угоди вона повинна була створити одне робоче місце: поряд з нею працює тепер санітарка.
«Це важливо, що поряд зі мною працює однодумиця, моя помічниця. У професії стоматолога – це важливо. У нас є робота, я почуваю себе впевненою, люди повертаються в громаду, яка відновлюється. Це відчувається у всьому. Нещодавно в Кочубеївці запрацювала й аптека. Лікарі різних волонтерських місій приїздять, чимало у населеному пункті дітей, а значить є майбутнє», – говорить Наталія.
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
Наталя все життя багато працювала, розуміє, що це треба змінювати в собі.
«Треба жити збалансовано, встигати все: і працювати, і відпочивати, не заганяти себе роботою. Війна – це час змінити пріоритети, у своїй роботі переосмислити рівень відповідальності й пацієнта, і лікаря, не працювати самій на шкоду своєму здоров’ю, своєї родини», – каже моя спірозмовниця.
Вона почала також проводити інформаційно-просвітницьку роботу серед місцевого населення. Систематично викладає відео-reels з порадами по догляду за зубами в інстаграмі.
«Бо війна – це не привід, аби не піклуватися про своє здоров’я, про здоров’я дитини», – додає лікарка.
БУДИНОК
«Будинок у Кочубеївській громаді – це 16 оселя за цей за рік, в яку ми переїхали й облаштовуємо. Я пораюся з чоловіком на присадибній ділянці, дивлюся, як квітнуть троянди, мріючи повернутися у власний дім», – каже Наталя, коли я запитала, яке житло орендують в Кочубеївці. Їхній дім – на звільненій території Херсонщини, але щодня під обстрілами, біля Каховської ГЕС.
“З нашого будинку відкривалися краєвиди водосховища. Це було неймовірно вранці дивитися на красу природи, мріяти, жити. Але я вірю, що новий рік буду зустрічати вдома, що світло переможе тьму, я вірю», – каже Наталія Чепка.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
