Щирий, добрий, чуйний, відвертий, позитивний, працьовитий, турботливий син та зять, люблячий чоловік і батько двох дітей, вірний друг і надійний колега. Таким назавжди запам’ятають Романа всі, хто його знав.
До лав Збройних Сил України Роман став ще у 1998 році, служив у складі військової частини 11 бригади армійської авіації, що базувалася у Чорнобаївці. Мав звання молодшого сержанта, був учасником АТО, відзначений нагородами за сумлінну і гідні службу. Виконував всю роботу, у якій була потреба, був і водієм, і заправником, і крановщиком, міг налагодити, відремонтувати будь-яку техніку. За час служби брав участь у найнебезпечніших операціях та найгарячіших точках, миротворчих місіях до Африки, гасінні пожеж на Херсонщині. З 2014 року, з першого дня війни, разом з військовою частиною боронив Україну у Донецькій області, у 2022 році брав участь у захисті та звільненні острова Зміїний, евакуював поранених побратимів на Донеччині. У квітні цього року закінчився контракт і Роман міг би вийти на пенсію, повернутися до дому, але прийняв рішення продовжити службу, бо війна триває, країна потребує захисту.
Старший син, Олександр, за прикладом батька, одразу після деокупації Чорнобаївки, став до війська, бо як і батько, не міг залишатися осторонь. І не дивно, що воювати пішов саме разом з батьком. А Роман був «батьком» для всіх побратимів. Як старший за віком, дуже опікувався молодшими, хвилювався за їх долю, постійно навчався сам і залюбки передавав досвід, а часом був суворим, контролював дисципліну. Відважний та незламний на передовій, залишався усміхненим та позитивним у розмові з найріднішими і завжди заспокоював: “Зі мною все добре!».
