Найбільше місто на півночі Ізраїлю перетворилося на порожнє місто-привид після двох місяців щоденних військових обмінів та взаємних атак Хезболли та ізраїльських військ 8 грудня 2023 року в Кір’ят-Шмоні. Фото: Scott Peterson / Getty Images.
«В Україні людей змусили битися політики. Тут все набагато гірше»
Про що говорять жителі Кір’ят-Шмона, ізраїльського міста на кордоні з Ліваном.Автор – Едвард ДОКС, Ізраїль. Фото – Едвард Докс, Олександр Ханін.
Незабаром після вторгнення до Ізраїлю терористів ХАМАСу північні райони країни стали зазнавати регулярних ракетних обстрілів бойовиків «Хізбалли» з боку Лівану. Уряд Ізраїлю евакуював понад 70 тисяч жителів прикордонних міст. Вперше в історії єврейської держави сукупна кількість евакуйованих з півдня та півночі становила понад 200 тисяч осіб.
Кореспондент «Нової-Європа» відвідав Кір’ят-Шмона — найпівнічніше місто Ізраїлю на кордоні з Ліваном, де до 7 жовтня мешкало 25 тисяч осіб, а зараз залишилося менше десяти відсотків населення. Ми побували у квартирі у російськомовних жителів півночі, до яких у Новий рік прилетіла ракета, і поговорили з біженцем, який п’ять років жив в Україні та приїхав сюди перечекати російське вторгнення.
Вранці 2 січня по дорозі на північ з Раанани, що в центрі Ізраїлю, почали відбуватися справжні дива: у галилейській долині Ахула, відомої величезною кількістю журавлів та інших перелітних птахів на початку року, додаток для визначення погоди показав, що я перебуваю в Каїрі.
Геолокація у фейсбуці теж уперто відносила мене на 500 кілометрів на південний захід, у бік Єгипту, хоча відстань до Каїра становила не менше 900 км. Навігатори, і Waze, і Google Maps відмовлялися працювати.
«Різні сторони здійснюють блокування супутникових систем, які створюють порушення у роботі навігації та геолокації на північному кордоні Ізраїлю», – пояснила представниця пресслужби ЦАХАЛу.
Поруч із укриттям місцеві старожили, сидячи на зелених пластикових ящиках, обговорюють останні події.
«Я не поїхав, бо в мене тут дуже мама похилого віку. Я не можу її залишити, і тягти її з місця на місце теж не можна» — розповідає немолодий чоловік на ім’я Нісім, з марокканським акцентом і триденною неголення, затягуючись цигаркою. «І крім того, ми пенсіонери, матеріально їхати нам важко», — додає сусід Нісіма у стосі.
«Загалом ми не в найкращій ситуації. Я хотів би, щоб тут було тихо, щоб усі жителі повернулися до нормального життя. Хоча я не військовий, на мою думку, нас це не чекає в найближчому майбутньому», — продовжує Нісім.
“Це все Бен-Гвір!” [міністр національної безпеки Ізраїлю, лідер ультраправої партії «Оцма Єхудіт». – Прим. авт.] – вривається в розмову жінка середніх років навпроти, що сидить у транспортному засобі, який схожий на триколісний критий моторолер.
«Він в армії не служив і нехай не сунеться до кабінету уряду! Раз в армії не служив, нехай забирається геть! – кричить вона. Чоловік поруч із Нісімом коментує: «Бен-Гвір найкращий, він справжній! Він обов’язково буде в уряді!»
У місті працює лікарняна каса та банкомати. Навіть пошта відкривається тричі на тиждень. Є фастфуд: місцеві жителі радять скуштувати місцеву шаверму та фалафель.
Кореспондент ізраїльського “9 каналу” Алекс Гейнер зустрічає нас одразу після свого чергового прямого ефіру. Йому 48 років, З0 з яких він живе в Кір’ят-Шмона. Здається, він по-справжньому любить це місто. За плечима Гейнера три роки служби у ЦАХАЛі, у Південному Лівані у другій половині дев’яностих, та волонтерська робота під час Другої ліванської війни у 2006-му.
Але таке в кар’єрі колеги вперше: такої затяжної війни з масовою евакуацією до Кір’ят-Шмона не було ніколи.
Насамперед вирушаємо на територію, що найбільш постраждала від обстрілів «Хізбалли». Алекс із міркувань безпеки просить не називати ні вулицю, ні район. Тут він розповідає, як до Кір’ят-Шмона прийшла війна.
«19 жовтня близько 16:00 пролунав сигнал тривоги та прилетіли мінометні снаряди. Двоє легкопоранених, один – середньої тяжкості. Пораненим середньої тяжкості був батько. Він стояв на парковці, його відштовхнуло вибуховою хвилею, і уламок прилетів у голову. Швидка забрала його до лікарні. А через півгодини в місті оголосили евакуацію, хоча решта найближчих кібуців евакуювали ще 8–9 жовтня», — розповідає Гейнер.
Батька з лікарні – після всіх необхідних перевірок та процедур – журналіст забрав додому за кілька днів. Потім родину Алекса евакуювали в Хад-Нес — селище на півночі Ізраїлю, віддаленіше від кордону. Сам репортер під час війни мешкає на два будинки.
«Я маю бути тут. Мені подобається бувати вдома, і я не вважаю, що ситуація є настільки небезпечною. У мене хороша квартира, у новому будинку та з нормальним бомбосховищем».
Пожвавлення на вулицях евакуйованого міста Алекс пояснює світлим часом доби.
«Зараз день люди приїжджають на роботу, тут є працюючі підприємства. Вночі вулиці порожні: їздять лише ті, хто охороняє постраждалі будинки від потенційних мародерів, а також групи швидкого реагування.
Основна частина тих, хто залишився, — це ті, хто тут працює. Або вони бояться, поїхавши, не працевлаштуватися так само, як у Кір’ят-Шмоні. Ще в місті залишилися бабусі та ті, хто годує котів. Багато хто залишив тварин на вулиці. Люди отримують їжу мішками та підгодовують їх. Також залишилися люди, які не вірять, що тут може статися серйозна ескалація».
З двоповерхового будинку виходить російськомовна пара із валізами. На будівлі зяє великий отвір від снаряда.
Віталій та Наталя родом із Білорусі, вони живуть у Кір’ят-Шмоні з 2000 року. Завдяки фабриці, на якій Віталій працює інженером з безпеки, родину ще на самому початку війни було евакуйовано до кібуца Дганія на південному узбережжі озера Кінерет.
«У нас діти 13 та 14 років. Двічі не думали, щоб не наражати їх на небезпеку. Їм організували тимчасове навчання у коледжі Кінерет. 2006-го, під час Другої ліванської, ми теж евакуювалися, але цього разу відчули цю війну на собі», — розповідає Віталій і погоджується показати квартиру після прильоту напередодні Нового року.
Передпокій у скромній квартирі на другому поверсі поєднаний із кухнею. По всіх поверхнях розсипано штукатурку та розбиті шматки бетону. Уламки покривають кухню і заповнюють передбачливо розкритий господарями для провітрювання холодильник.
У стіні між балконом та вікном навпроти кухонного куточка — велика дірка розміром із величезний вентилятор. Усередині видно залізні прути арматури. Ударною хвилею від ракети пом’яло кульман із графіками, які Віталій готував по роботі.
За пару днів до Нового року зателефонував колега-приятель. Він жив у цьому ж будинку, ночував тут тієї ночі і був свідком усього, що сталося.
“Коли я побачив на фото балкончик, то зрозумів, що це серйозно. І дірка, і попадання у квартиру. Найбільше боявся пожежі, та пронесло. Збитки квартирі, звичайно, серйозні.Сьогодні приїжджали оцінювачі, щодо термінів ремонту поки що відповідей немає. Хочу сподіватися, що в цей час зможемо залишатись у Дганії», — каже Віталій, не приховуючи смутку від змін у квартирі.
Алекс показує ще кілька обстріляних автомобілів та будинків. Піднімаємось на найвищий пагорб у Кір’ят-Шмона, в обсерваторію, звідки відкривається розкішна панорама на місто. Тут також обладнані окопи та укріплення. Від чудових ландшафтів справді захоплює дух: у мирний час сюди люблять приїжджати туристи.
У Кір’ят-Шмона також мешкає мій давній приятель, з яким ми заочно знайомі через групу українських ізраїльтян у фейсбуці.
Дуду — ізраїльтянин родом звідси, він одружений із громадянкою України і п’ять років жив у місті Кам’янець-Подільський. З початком повномасштабного вторгнення РФ пара вирішила зачекати на війну в Ізраїлі.
«Найбільша різниця між війною в Україні та війною в Ізраїлі у тому, що там це війна без причини. Начебто бійка між рідними людьми, яких політики спровокували на конфлікт, змусили битися. А тут все набагато гірше.
Ми воюємо із реальними ворогами, які прийшли зарізати наших дітей, жінок, старих людей. Вони бажають знищити нас.
Я добре пам’ятаю 23 лютого 2022 року, коли ми гостювали у Львові у дядька моєї дружини. Він військовий пенсіонер, йому дзвонили та вітали з Днем захисника вітчизни його товариші по службі з Росії. А наступного дня мешканці країн почали стріляти одне в одного. Це ж абсурд», — каже Дуду.
Приятель багато розповідає мені про лисів і дикобразів, які блукають Кірьят-Шмоном, які в останні три місяці почали часто навідуватися до спорожнілих будинків. Особливо вночі.
Дуду запрошує в гості, але в цей момент мені дзвонить згадана представниця Армії Оборони Ізраїлю: нам дали добро на візит у ще одну гарячу точку. Сонце знову затягує хмарами і наш фотограф Олександр наполягає, що треба негайно виїжджати.
Увечері, коли ми їхали назад, стало відомо про знищення у передмісті Бейрута семи високопосадовців ХАМАСу, серед яких заступник лідера політбюро терористичної організації Салех Аль-Арурі.
За даними розвідки, ситуація на півночі загострилася. Вже наступного дня північ Ізраїлю відвідав Начгенштабу ЦАХАЛу Герці Галеві, а лідер «Хізбалли» Хасан Насралла зазначив, що ліквідація в Бейруті не залишиться без помсти.
4 січня міністр оборони Ізраїлю Йоав Галант заявив американському представнику з питань енергетики Амосу Хохштейну, що Ізраїлю необхідно створити умови для повернення евакуйованих громадян на північ. Як підкреслив Галант, Ізраїль віддає перевагу мирному врегулюванню з Ліваном, проте вікно можливостей для такої угоди скорочується.
Тим часом частішають обстріли півночі Ізраїлю протитанковими ракетами, на які регулярно відповідає ЦАХАЛ.
Ізраїльська армія закликає мешканців утриматися від поїздок найближчими днями за залишеними у приміських містах речами.
