Продовжуємо серію інтерв’ю з артистами театру, які гастролювали країною з виставою «Лишатися (не) можна…». Тур охопив 7 міст країни в межах проєкту «Ми не хотіли виїжджати…», що реалізувався за підтримки Українського культурного фонду. Сьогодні до Вашої уваги – розмова з акторкою Ангеліною Павлюк.
- Ваші враження від туру?
- Неймовірні, бо це мій перший такий великий тур Україною. Хочеться ще такого досвіду, хочеться ще поїздити по нашій рідній країні.
- Яке місто запам’яталось найбільше та чим?
- Дуже складно вибрати, адже всі міста, де ми були з виставою, нас дуже гарно приймали, були неймовірні глядачі, майже скрізь зустрічали знайомих з Херсона і не тільки. Але, якщо обирати, то це Черкаси. Особисто я там зустріла людей, яких не бачила більше шести років. Думала, що втратила з ними зв’язок, але ми зустрілися на виставі, і це якийсь знак долі, напевно.
- Що відчуваєте, розповідаючи зі сцени свою історію?-
- Коли ми тільки починали працювати над виставою, коли були перші прем’єри, було дуже важко про все розповідати. Повертатися в ті спогади навіть зараз дуже складно, бо хочеться про все забути...
- Ви задіяні у виставі вже близько року. Скажіть, чи змінилось сприйняття історії/пережитого?
- Звісно, ставлення змінилося, бо тоді ми це розповідали, коли ще Херсон був окупований, і це було живе по живому, по розкритій рані. А коли вже місто звільнили, то посил вистави став інший – тепер моя розповідь більше схожа на сповідь. Окрім того, вона є меседжем до людей, щоб вони не забували, а хто не знав – щоб дізнався, як це було.
- Чи є віддача від глядачів? Як вони реагують?
- Віддача від глядачів колосальна. Це не тільки сльози, оплески, сміх, це моральна підтримка. Коли ти сидиш на сцені, розповідаєш свою історію глядачам і дивишся їм у вічі, то бачиш підтримку, розуміння і посил, що вже все добре, як і вони бачать в наших, що ми їх теж розуміємо та підтримуємо.
- Чому на Вашу думку люди мають подивитися цю виставу?
- Люди повинні побачити цю виставу, бо є ті, хто не знає, що відбувається: або не хочуть знати, або забули, що в країні війна і частина Херсонської області досі в окупації. Дехто про це забув, бо в них своє життя, свої проблеми… Це зрозуміло, у нас у всіх так, але хочеться, аби люди пам’ятали, що війна триває…
