Колись мальовниче село Олександрівка Херсонської області після російської окупації перетворилося на руїни. Були зруйновані майже всі будинки — не вціліли ні дитячий садок, ні будинок культури, ні школа. До звільнення правобережжя це була одна з найгарячіших точок на мапі бойових дій, а руйнування чи не найбільшими серед населених пунктів області. І хоча сьогодні багато хто з місцевих жителів повернувся до своїх домівок, до повноцінного життя селище повернеться ще не скоро.
Нагадування про жорстокі бої за село в лютому-березні 2022 року — спалена техніка вздовж дороги на в’їзді в Олександрівку. Оборону тут тримала бригада імені Лицарів Зимового Походу. Вони вистояли, навіть перебуваючи в повному оточенні. Ворог з усієї наявної зброї гатив і по будівлі, яку утримували воїни ЗСУ, і по дитячому садку, в якому переховувались місцеві жителі. Били у вежі зв’язку, водонапірні башти та інші комунальні будівлі, у житлові будинки. Тоді ж тривали важкі вуличні бої по всьому селу. Лише 17 квітня росіянам вдалося повністю зайняти Олександрівку, а 10 листопада вона була звільнена. За офіційною інформацією, від березня і до звільнення Олександрівки загинув 21 місцевий мешканець. Ще четверо вважаються зниклими безвісти. Але після 10 листопада до села повернулися щонайменше 150 осіб. І це попри відсутність даху над головою та інших зручностей.
За словами наших захисників з Миколаївської окремої бригади територіальної оборони, гуманітарна та безпекова ситуація не проста, але контрольована. Звільнені ще в листопаді минулого року населенні пункти, розташовані на березі Дніпра та Дніпро-Бузького лиману, російські війська обстрілюють дотепер і майже щоденно. По селу Олександрівка росіяни б’ють із «Градів» та гаубиць з окупованої Кінбурнської коси.
— Потрохи все налагоджується, якщо можна так сказати. Знову з’явилось електропостачання, вода, хоч і погодинно, але подається. Люди повертаються, хоча велика кількість будинків майже не підлягає відновленню, — розповів військовий на псевдо «Сват».
«Сват» досвідчений військовий, який до кінця 2021 року проходив службу в окремій бригаді морської піхоти. З початком широкомасштабного вторгнення одразу повернувся у стрій задля захисту країни.
Захисник зазначив, що наразі для місцевих мешканців головна загроза полягає не в щоденних обстрілах, вони до цього вже навіть звикли, а в тому, що майже на кожному кроці тут стоять міни та розкидані інші вибухонебезпечні предмети.
Дорогою селищем одразу побачили групу саперів, які перевіряли місцевість між цивільними будівлями.
— Роботи для саперів вистачить, ще, напевно, не на один десяток років! Дуже багато знаходимо й у помешканнях, і на городах, і в басейнах, і навіть у свердловинах, де була питна вода. Більшість боєприпасів тут 2-ї категорії, тож ліквідовуємо на місці, — розповів командир інженерно-саперного підрозділу бригади Тимур «Пундик». — З останнього запам’яталась ситуація: місцеву бабусю врятувала її невелика вага та те, що вона не рухала диван, на якому спала. Між диваном і стіною російські нелюди заклали ручну гранату Ф-1 у зведеному бойовому стані. Добре, що господарі помешкання її раптово побачили і викликали нас…
З берега лиману добре видно Кінбурнську косу. Поки що там засіли вороги й, судячи з наслідків їхніх обстрілів, головною своєю ціллю вони вважають не позиції Сил оборони, а саме село та його мешканців.
Попри все, Олександрівка тримається, живе і працює. Місцеві мешканці чим можуть допомагають військовим. Військові тримають оборону, захищають та розміновують нашу землю — всі роблять усе можливе, аби наблизити нашу Перемогу.
Дмитро Завтонов для АрміяInform
Фото та відео автора
