Про ситуацію в Олександрівці – населеному пункті, який чи не найбільше постраждав під час бойових дій розповів громадський активіст Андрій Луцик:
Після звільнення тут залишилось 16 людей що жили о 6 підвалах, потрощені переважно усі будинки, зруйнована вщент інфраструктура, гірлянди з кулеметних стрічок на деревах і купа небезпечних подарунків в домах та полях.
Зараз, ці усміхнені героїчні люди зі Станіславської ТГ завзято пиляють на дрова російські ящики від снарядів, бо цілими вже амбари забиті, ремонтують техніку ЗСУ по шаленим скидкам, а іноді і безкоштовно, показують російські “трофеї”, досі перебуваючи під періодичними обстрілами. Вони ремонтують дахи, мережі, вставляють нові вікна, роблять українські герби з артилерійських гільз, встановлюючи їх на могили своїх хлопців що загинули на війні, вони знають іх імена на пам’ять, взяли на олівець усіх колаборантів, і продовжують прибувати, в Олексанрівці вже 180 людей.
Я не можу зробити висновки щодо того що буде далі, чи хоча б якось спрогнозувати хід подій. Ми навіть приблизно не можемо уявити коли і чи, вони, і ми разом з ними, зможемо повернутись до життя хочаб приблизно близького до того що мали до війни, але ці люди точно знають що треба робити, треба бути як вони.
