Херсонська медикиня Наталія Ясинська: горджуся дорогою по якій іду, намагаюсь щоденно бути корисною

                          Про сенс життя і маленьку мрію

Життя яскраве, коли ти живеш, а не відбуваєш день від ранку до вечора. Коли все, що крутиться навколо, тебе не обходить, а навпаки – ти береш активну участь у наведенні ладу в життєвому хаосі. Життя прекрасне, якщо тобі до душі справа, якою ти займаєшся, а оточуючі тебе люди відповідають взаємністю, щирістю і певною мірою вдячністю за твої зусилля.

Саме таке неодноманітне життя склалося у Наталії Ясинської, медичної сестри епідкабінету лікарні ім.Є.Карабелеша.

Образ медика, пов’язаний з надією і захистом, давно увійшов в мрії дівчини з херсонського краю і залишився з нею на все життя.

Наталія Іванівна не так давно в медичному закладі Суворовського району м.Херсона, але за цей короткий час впевнено, стрімко і надійно влилася до карабелешівської сім’ї.

Після закінчення Бериславського медичного училища набувала досвіду, починаючи з херсонської лікарні Тропіних. Спочатку трудилася у підлітковому кабінеті, потім – старшою медичною сестрою педіатричного відділення № 2, а з 2011 року – старшою медсестрою гінекологічного відділення.

Робота займала увесь час – з 7 ранку і до самісінького вечора, а часом і вночі треба було відповідати на телефонні дзвінки.

– Я не можу взяти сумку, вийти з кабінету і забути, чим займалася протягом дня,- ділиться Наталія Ясинська. – Не в моїх правилах відрізати професійне від приватного. Тому будь-який співробітник міг зателефонувати і ми вирішували питання незалежного від часу доби: від роботи концентратора до того, де виключається рубильник, чи щось інше. – Горджуся дорогою по якій іду, намагаюсь щоденно бути корисною, виконувати свою роботу якісно, добросовісно.

Так, як сама себе оцінює героїня, вона була не з «солоденьких», а вимоглива, але і до себе також. Все у колективі робили разом за принципом: не можеш – покажемо, не вмієш – навчимо.

Отож, з часом до останньої краплини реалізувала себе як старша медична сестра і відкрила нову сторінку в своїй медичній історії. Нині в колі її обов’язків підготовка документів, СОПів, нормативних документів, інструкцій. Суть виконаної роботи полягає в тому, щоб на виході – починаючи від санітарки до лікаря – було зручно, просто і безпечно працювати в плані санепідрежиму. Щоб усе було під рукою, ясно, доступно. І звичайно ж контроль: у першу чергу ЦСО (центральне стерилізаційне відділення), хірургічні профілі – де ставляться катетери, проводяться операції.

Нового практично нічого. Тут також потребувалися сумлінне ставлення до виконання своїх обов’язків, високе почуття відповідальності за доручену справу. І вимогливість, як до себе особисто, так і до тих, з ким перебуваєш у робочих стосунках.

І дуже багато залежить від її комунікабельності, спостережливості, високої концентрації уваги, зібраності, витривалості, урівноваженості… Одне слово, всі ці риси присутні в характері Наталії Іванівни. Так вийшло, що починала знайомитися з новим колективом в умовах пандемії, а потім війна: окупація, деокупація…

Часом доводилося виконувати роботу, що не зовсім відповідала функціональним завданням. Але, як кажуть, треба то треба. Вона була на тих ділянках, де потрібні були руки, вправність і логічне мислення. Найбільше допомагає з розбором надходжень медикаментів як централізованих, так і від волонтерів: вхідний контроль, стан препаратів, терміни придатності…

А от інколи і підлогу на харчоблоці мила, коли не вистачало рук. Тож знаходила своє місце всюди, де бували пробіли і було по її силах.

– Я задоволена тим, що маю. Кожен день пізнавальний. Так, співробітники у колективах поліклінік, відділень стаціонару різні і до кожного потрібно було знайти підхід,- цьому і вчилась протягом року.

Наталія Ясинська серед тієї когорти медиків, які не виїжджали з регіону жодного дня. Бо вважає, що живе на своїй рідній землі і не хоче нікуди втікати, а залишилася тут чекати остаточного звільнення. Щоб кудись їхати і прижитися, потрібно вмерти і народитися заново,- каже Наталія.

А ще нехай здійсниться мрія Наталії Ясинської про своє власне маленьке кафе. Колись давно на її маленькій батьківщині місцевий житель відкрив подібний заклад. І до цього часу в ній не вмирає бажання створити для людей маленьку душевну кав’ярню, куди бажаючі приходитимуть і під чарівний аромат також мріятимуть.

Так само як і донька Наталії Іванівни – обрала свій шлях і по-своєму щаслива. Адже мрія вона така – веде тією дорогою, щоб життя вдалося.

А поки: у дикому хаосі страждань Наталія Ясінська займає свою нішу, знаходиться там, де на неї чекають і потребують. А значить вона не дарма живе і вчасно народилася на цьому світі. І обрала медицину правильно. Інакше як реалізувати свій талант доброти і благородства?!

(А мрії збуваються…)