Тарас – боєць спецпідрозділу Нацгвардії «Омега». Він разом із побратимами з перших днів захищає Україну від окупантів. Пройшов шлях від оборони та звільнення Київщини до завдань на сході нашої країни. У цьому емоційному інтерв’ю військовослужбовець поділився власною історією, розповів про загиблих побратимів та надважливу допомогу від волонтерів, допомогу, за яку хочеться подякувати особисто.
Воювати за сім’ю. Як родина допомагає солдату
24 лютого ми вже виконували своє завдання, ми прибули до Києва та зайняли свої позиції, у нас був свій сектор. Мотивація була дуже велика, адже ми захищали не просто Україна, а й кожну свою сім’ю.
Сім’ю я не бачив десь місяців п’ять, вони від’їжджали до Львова, хоча дружина не хотіла покидати, але я настояв тому що у нас є Макар і безпека дитини на сам перед. І коли вони сіли на потяг, виїхали, мені набагато легше стало, тобто я розумію, що сім’я в безпеці і можна повністю себе віддати роботі. Сину вже сім років, він росте патріотом і мене це дуже радує.
Зворушлива та героїчна історія загиблих побратимів
Для мене кожен побратим, це вже можна сказати брат і знаєте, без них я вже не уявляю як [жити ред.]. Сльози навертаються, тому що у нас двох побратимів моїх немає, двох моїх командирів, Олега і Толі, це справжні «кіборги», таких людей одиниці і про них я можу розповідати тільки хороше.
Вони любили це життя, розвивалися, були дуже освіченими. Ми з Анатолієм проводили дуже багато часу, він розповідав, як про своє життя так як він баче майбутнє. Він прийшов в підрозділ «хлопчиком», а виріст так би мовити із «стержнем», жага в нього була бити ворога, я Вас не передам.
Загинув він коли на нас було здійснено три наступи і Анатолій тоді 7 одиниць техніки ворога спалив [знищив ред.]. Вічна Слава Героям, на завжди в строю.
Значення підтримки волонтерів
Насамперед хотів би відзначити волонтерський рух, дуже в нас сильний в Україні і дуже швидко люди відреагували на це все в перші ж дні, почали допомагати хто чим може. Я пам’ятаю і машини хлопці ремонтували. Є приклад наявний, мої товариші це Захаров Данило і Михайло Онуфрійчук, вони давно за кордоном, вони мене набрали і кажуть «Давай ми будемо вас забезпечувати». Тоді ще не було налагоджено все, але наші люди швидко мобілізувалися і почали донатити на ЗСУ. Тому велетенська подяка волонтерському корпусу.
