Це повідомив адвокат депутата Херсонської міської ради Іллі Карамалікова – Михайло Величко, опублікуваши на своїй сторінці у ФБ анонс до статті журналістів NEW YORK TIMES, які показали події початку окупації Херсона.
Журналісти видання NEW YORK TIMES через образ російського солдата-окупанта, якого херсонці взяли в полон, повертають до подій кінця лютого – початку березня міста, показуючи чим займався Ілля Карамаліков у ці дні, як представники народної дружини протидіяли мародерству.
Також у матеріалі є коментарі і голови Херсонської обласної ради Олександра Самойленка, і рабина Вольфа.
Іноземні журналісти показали діяльність підприємця і депутата Херсонської міської ради Іллі Карамалікова на початку окупації Херсона. який створив народну дружину, що протистояла мародерам, члени якої і затримали російского солдата й треба було вирішувати. що робити далі. Рішення непросте, бо російські військові заблокували Херсон.
Адвокат Михайло Величко зазначає в анонсі наступне:
– Кто умеет ждать, получает все! Время всегда ставит все на свои места. Проявляется ситуация, проявляются и люди к этой ситуации причастные. Все становится на свои места. Первую попытку разобраться в вынужденном балансировании на лезвии бритвы, между ПАРИОТИЗМОМ и ИЗМЕНЕ УКРАИНЕ в блокадном, а затем оккупированном ГОРОДЕ ГЕРОЕ – ХЕРСОНЕ, сделали репортеры из CNN, а теперь, более глубокий и аргументированный на реальных фактах, анализ событий, представил репортер Всемирно известного издания THE NEW YORK TIMES https://www.nytimes.com/ лауреат Плитцеровской премии ДЖЕФФРИ ГЕТТЛМАН.
Зі основним змістом статті в її перекладі можна познайомитися за посиланням у дописі Михайла Величка:
– ХЕРСОН, Україна – У ніч на 15 березня Ілля Карамаліков отримав несподіваний телефонний дзвінок.
Як власник нічного клубу та депутат Херсонської міської ради, він керував волонтерською групою сусідів у цьому південноукраїнському місті, яке щойно було захоплене тисячами російських військ. Солдати захопили Херсон з невеликим опором, але потім в основному продовжували йти далі, поспішаючи до інших територій і не виявляючи жодного інтересу до управління містом.
Мародерство та хаос продовжувалися до тих пір, поки пан Карамаліков та інші не організували районні патрулі з місцевих чоловіків. Вони не працювали з росіянами, але мали їхній дозвіл.
Телефоном тієї ночі один з керівників варти пана Карамалікова повідомив, що команда охоронців зустріла когось, хто спотикаючись йшов до блокпосту у дивній зеленій формі, вимазаний у багнюці, і виглядав контуженим. Це був не мародер. Це був загублений російський пілот, якого роззброїли і утримують у шкільному класі.
Це була дуже незвичайна ситуація з військовополоненими – група цивільних осіб захопила ворожого офіцера в місті, яке контролює ворог. “Ніхто не знав, що робити, – сказав адвокат пана Карамалікова Михайло Величко. “Передати його українським силовикам не могли – українських сил у місті на той момент не було. І Червоного Хреста не було. А росіяни були всюди”.
Те, що відбувалося протягом наступних кількох годин і продовжує розігруватися в суді через кілька місяців, показує розмиту межу між співучастю і виживанням, яку довелося пройти багатьом українцям після того, як росіяни вторглися в їхню країну – і яка створює прикрі проблеми для влади, яка зараз вирішує, кого покарати.
Пан Карамаліков привіз захопленого пілота до свого будинку і замкнув його у підсобному приміщенні. Пізніше тієї ж ночі він домовився про повернення солдата росіянам. Іншого варіанту він не бачив.
Українська влада бачила речі по-іншому. Пізніше вони заарештували пана Карамалікова як колабораціоніста і звинуватили його у державній зраді. Він очікує на суд і йому загрожує довічне ув’язнення.
На захоплених Росією територіях України – більше п’ятої частини країни – мільйони цивільних осіб змушені співіснувати з окупаційною армією, яка володіє всією повнотою влади. Українці нещодавно відвоювали шматки своєї території, як, наприклад, Херсон, який був звільнений в середині листопада, і майже одразу почалося полювання на колабораціоністів. Зараз людей судять за вибором, який вони зробили в дуже напружені часи окупації.
Обвинувальний акт на 12 сторінках звинувачує пана Карамалікова у тому, що він допоміг ворожому солдату втекти та відновити агресію проти України. Але в інтерв’ю з більш ніж десятком людей у Херсоні, включаючи тих, хто висловлював застереження щодо репутації пана Карамалікова як домінуючого бізнесмена, всі вони сказали, що він вчинив правильно.
Як керівник районних патрулів, за словами його прихильників, він повинен був прийняти рішення, яке матиме серйозні наслідки для нього та його громади. Передача солдата росіянам суперечить основним принципам війни. Якби він сказав своїм людям тримати солдата в полоні, в місті, контрольованому російськими військами, це могло б наразити на небезпеку всіх причетних.
Що стосується третього варіанту, то пан Карамаліков не розглядав би його, сказав його рабин.
“Я не можу уявити, щоб Ілля, маючи в руках життя, міг когось вбити”, – сказав рабин Йосеф Іцхак Вольф. “Те, що він зробив, було найбільш гуманним рішенням, яке він міг прийняти”.
Рабин Вольф говорив по телефону з Берліна, і в його голосі звучав біль. Він сказав, що не впевнений, коли повернеться в Україну і чи повернеться взагалі. Як і пан Карамаліков, він сказав, що деякі люди в місті підозрюють його у співпраці з росіянами за те, що він вважає добрим вчинком: дозволив кільком російським офіцерам-євреям з окупаційних сил приєднатися до молитви в його храмі.
