1 березня 2022 року – чорна сторінка в історії Херсонщини. Саме в цей день сталася трагедія у Бузковому парку в Херсоні, де загинули наші тероборонівці. Серед тих, хто віддав своє життя, ставши на захист міста був Володимир Осінній із Білозерки.
Про події того трагічного дня, мужність чоловіка та пошук справедливості нам розповіла дружина загиблого героя Ольга.
«Ранок 24 лютого почався для мене з дзвінка чоловіка, який тоді знаходився у Києві. «Олю, почалася війна», – каже він мені. А я не можу прийти до тями. Яка війна, про що він взагалі говорить. Потім я вийшла на двір і побачила дим з боку Чорнобаївки», – згадує жінка.
Чоловік порадив Ользі заправити повний бак пального в машині і нікуди не виходити з дому. Наступного дня Володимир повернувся до Білозерки. У розмові з дружиною він зізнався, що збирається іти до тероборони. І це при тому, що мав «білий» квиток через проблеми зі здоров’ям. Саме через відсутність бойового досвіду дружина намагалася відмовити коханого від цього наміру. Але Володимир завжди мав свою думку, а ще – гостре почуття справедливості. До лав ЗСУ він хотів піти ще у 2014 році. А коли ворог наблизився до рідної землі, жодних сумнів стати на захист Батьківщини не виникло.
Вранці 25 лютого разом із кращим другом вони були біля осередку тероборони у Велетенському. Проте пообідді їх розпустили, сказавши, що місто «здали». Володимир повернувся додому, але від наміру стати на захист рідної землі не відмовився. Думав поїхати до Миколаєва.
Наступного дня добровольців викликали до військкомату, де на них чекав автобус. З того часу Оля чоловіка вже не бачила. Володя дзвонив та писав їй смс-повідомлення, казав, що з ним усе добре. Жінка дуже хвилювалося, що коханий не взяв із собою теплих речей. У військкоматі хлопцям обіцяли видати форму, але цього так і не сталося. З теплим одягом захисникам з тероборони допомогли волонтери.
28 лютого у телефонній розмові Володимир попередив Олю, що буде видаляти усі месенджери та періодично вимикати телефон, сказав, щоб вона не хвилювалася, адже він десь поряд. Перед цим чоловік попросив, щоб дружина з дітьми їхала до її мами, яка живе в центрі Білозерки, адже залишатися у будинку на окраїні селища, на думку захисника, було небезпечно.
Вранці 1 березня він вже не відповідав на дзвінки. Згодом Оля дізналася, що Володимира разом із іншими тероборонівцями відправили у Бузковий парк. Через два дні на мобільний жінки прийшло повідомлення, що Володимир «в мережі». У неї з’явилася надія, що чоловік живий. У цей же день до Олі прийшов друг Володимира, який був у тому парку разом із ним. Він розповів про обстріл, від якого під ногами здіймалася земля, про переважаючу силу ворога і про те, що серед тих, хто зміг врятуватися Володимира не було…
Наступного дня Ольга вирушила до Херсону, об’їздила всі лікарні та морги, але чоловіка ніде не знайшла. Жінка навіть розшукала людей, які витягали з парку поранених, але і вони нічого не знали про Володимира.
Потім Оля дізналася із соцмереж про отця Сергія Чудиновича. Священник зібрав та поховав частину тіл тероборонівців. Проте серед них також не було Володимира.
Знайомий жінки, який працював у Херсоні в екстреній медицині розповів, що 1-2-го березня «швидкі» взагалі не виїжджали на виклики через високу загрозу обстрілів.
Ще однією надією знайти Володю для Олі стало звернення до пошукового загону «Мілена». Але, на жаль і це не принесло результатів. Більш того, до жінки подзвонили шахраї, які запропонували викупити чоловіка. Спершу вона не зрозуміла, що має справу зі злочинцями і вже почала думати, де зібрати необхідні 50 тисяч гривень. Але коли почула відмову дати слухавку чоловіку, зрозуміла з ким має справу. «Ми нє на базарє. По ушам мужа узнаєшь, вислать?», – сказав шахрай і поклав трубку.
Ольга не припиняла пошуки чоловіка і плекала надію, що він все ж таки живий, особливо коли хлопці з тероборони почали повертатися додому. Аби не збожеволіти від тривожних думок, жінка доєдналася до волонтерів, які готували їжу у місцевій церкві. Знайомі вмовляли її виїхати з окупованої Білозерки, але жінка дала собі обітницю знайти чоловіка.
Вона знайшла свого коханого… у морзі. 31 березня до Ольги зателефонував знайомий, який сказав, що має інформацію про 12 трупів тероборонівців у херсонському морзі. При одному з них були документи. Вони належали Володимиру. Наступного дня жінка поїхала на впізнання. Ользі показали лише фото і документи чоловіка. Його тіло просто розшматувала ворожа зброя. Скоріш за все він загинув у перші хвилини бою.
«Я знаю, що мій Володя ніколи б не тікав з поля бою, в нього такий характер. Він був безстрашним, сильним, мужнім», – згадує Ольга.
Після оточення Херсону окупанти зайшли в місто з кількох напрямків, зокрема зі сторони Чорнобаївки через вулицю Нафтовиків. На цій дорозі ворога чекали бійці Сил територіальної оборони, які вступили в бій із росіянами. Проте сили були нерівними. Наші тероборонівці були з автоматами та “коктейлями Молотова”, тоді як окупанти – на броньованій техніці.
2 березня у соціальних мережах з’явилося відео з місця трагедії. Крупнокаліберна зброя покосила дерева між якими лежали пошматовані тіла тероборонівців. Сьогодні у рідних героїв багато питань до військового керівництва країни щодо того, хто послав їхніх чоловіків на вірну смерть…
2 квітня Володимира поховали на білозерському кладовищі. Чорна хустина покрила голову молодої жінки. Безмежне горе від втрати коханого спорожнило її серце, біль пронизував кожну клітину тіла. І лише теплі обійми дітей допомагали впоратися з глибоким стресом. Аби врятувати синів від війни, вона вирішила виїхати з Білозерки.
Сьогодні вона з дітьми живе у невеличкому селі на Вінниччині. Дружина героя намагається довести, що її чоловік офіційно перебував у теробороні і загинув, обороняючи Херсон. На жаль, зробити це виявилося непросто. Дзвінки на «гарячі лінії» та звернення до різних інстанцій не дають результату. Лише у вересні з військової частини надіслали довідку, в якій йдеться, що Володимир Осінній дійсно перебував у лавах тероборони і загинув під час оборони Херсона. Проте всі підтверджуючі документи відсутні, у зв’язку з переїздом військової частини з Херсону до Миколаєва. Звідси випливають проблеми з оформленням пільг, зокрема, таких як допомога по втраті годувальника.
Разом із Володимиром Осіннім у Бузковому парку загинули Юрій Полов’юк, Олександр Савєльєв, Віталій Грозінський і Руслан Данілов з Білозерщини. Проте це не повний перелік наших земляків, які віддали своє життя за Херсонщину. Як і Ольга, рідні героїв намагаються довести їхню причетність до оборони Херсона. Проте більше значення для них мають не статуси та пільги, а визнання героїчного вчинку захисників.
Останній раз, коли Володимир був вдома, менший син запитав у нього, чи повернеться тато додому живим, але чоловік промовчав у відповідь…
«Цінуйте кожну мить разом із рідними, обіймайте своїх дітей, адже ніколи не знаєш, скільки нам відведено у цьому житті», – ділиться Ольга.
Війна забирає у нас найдорожче – наших рідних, коханих…
Наталія Свирида
