Інна Буртова з міста Снігурівка, що на Миколаївщині, зустріла війну в російському Санкт-Петербурзі. Там посеред культурної столиці Росії зважилася на монопікет з антивоєнним плакатом. Дивом уникнула арешту, після чого транзитом через три прибалтійські столиці приїхала до Миколаєва.
Народилася Інна в Херсоні. Але майже 30 років прожила в Санкт-Петербурзі.
“Чоловік в мене інвалід. Йому порадили теплий клімат. З Пітера я йому запропонувала: “Поїхали в Снігурівочку”. Він каже: “Поїхали”. От так у 2013 році й переїхали… На жаль, невдовзі чоловік помер”, — розповіла Інна.
У Снігурівці жінка працювала в дитячій художній школі. Викладала скульптуру. У лютому 2022 на тиждень поїхала до Санкт-Петербурга владнати особисті питання.
“23-го ввечері ми ще гуляли зі знайомою. Вона каже: “А що таке? Салюту немає. 23 лютого. Свято ніби”. Ну, ми вранці дізналися про біду”, — пригадала Інна Буртова.
Російська подруга намагалася втішити, сказала Інна, так, як їх “навчав телевізор”.
“Вона мені каже: “Не бійся, не бійся. Будуть бити тільки по військових об’єктах”. Я говорю: “Ти подивися. Це військовий об’єкт? Багатоповерхівка в Києві”. Один із перших кадрів цієї війни”, — згадала Інна Буртова.
Як розповіла Інна, аби не сидіти склавши руки і побороти свої переживання й хвилювання, вирішила вийти на протест. Загалом простояла до двадцяти хвилин.
“Мене на телефон зафільмувала жінка. Вона там якісь брошури роздавала. Я їй сказала: “Дякую”. Ну і думаю: “Ще постою. Я ще постою”. І тут підходять два поліцейські. Забирають мене у відділення, ведуть і посміхаються: “Ну, років сім тобі забезпечено”, — розповідає Інна.
Тепер вже з посмішкою Інна згадує ті хвилини: “Ще не забрали в мене ні паспорт, ні телефон, нічого. І заводять двох бомжів п’яних. І вони затіяли склоку. І всі ці поліцейські їх познімали, крики, шум. І я дивлюся, про мене забули. І я заднім ходом у двері. А там біля входу теж поліцейський. Я так йому посміхнулась і пішла потихеньку. За ріг зайшла, а потім як ломанула”.
Шлях додому виявися довгим. До Миколаєва Інна повернулась у березні: “Спочатку через Естонію добралася, потім з Таллінна в Ригу, із Риги взяла квитки і приїхала у Вільнюс. З Вільнюса приїхала у Львів. Зі Львова доїхала до Одеси. В Одесі мені знову ж таки пощастило. Біля вокзалу стояв мікроавтобус з “Червоним Хрестом”. Кажу: “А ви в Миколаїв не їдете?”. Він каже “Щойно звідти, і знову повертаюсь”.
За словами Інни, вона три доби прожила в бомбосховищі біля “Червоного Хреста”. Потім “Червоний Хрест” направив її до прихистку в територіальному центрі, де вона мешкає й наразі.
Попри всі негаразди Інна Буртова хоче втілити дві мрії: “Хочу, щоб був дитячий театр маріонеток у Снігурівці. А друге – зробити дитячий майданчик. Таке дитяче містечко. Казкове містечко”.
