Типовий образ південного колаборанта: чого не вистачало зрадникам в Україні

Українське військо впевнено рухається в бік Херсона, що не може не напружувати зрадників. Однак досі під окупацією залишається близько 85% території області. Це найбільший показник захоплення території України після анексованого Криму. Виходячи із цього, проблема колаборації та посилення тиску на патріотичне населення, яке перебуває фактично в заручниках окупантів та зрадників, досі актуальна. Хто ж вони – зрадники та зрадниці, чому пішли на співпрацю та що їх чекає в майбутньому? Спробуємо розібратися.

НА ПІДВАЛ ЧИ СТАТИ ЗРАДНИКОМ

Насправді у голів громад (а їх на Херсонщині 49), активних депутатів місцевих рад, працівників місцевої виконавчої влади, керівників установ, закладів, активістів, громадських діячів, журналістів, які опинилися в окупації, вибір невеликий: або підвал, або зрада. Рано чи пізно до них, навіть якщо певна посада була в минулому, приходили російські військові й представники ФСБ та пропонували співпрацю. Багато хто не чекав, коли прийдуть саме до нього, та виїжджав на підконтрольну уряду територію України.

Свою історію та підстави для виїзду з Херсона, де проживала все життя, має Галина Лугова, яка з 21 вересня є керівницею Херсонської міської військової адміністрації. До війни вона була секретарем Херсонської міської ради, а потім декілька місяців виконувала обов’язки міського голови Херсона (міський голова Херсона Ігор Колихаєв був викрадений росіянами 28 червня, досі про його долю немає ніякої інформації).

– Так склалося, що знаходитися в Херсоні мені було небезпечно, та й не було де. Хоча все моє життя та робота пов’язані з мальовничим передмістям – Антонівкою. 13 березня 2022 року, коли область була вже тимчасово окупована, а в місті встановлювали свої правила окупанти, спалили мій будинок. Відкрите кримінальне провадження, є всі підстави думати, що до злочину причетні місцеві колаборанти. Ми розуміли, що таке може статися, тому вже не проживали вдома. Після цієї історії вимушені були постійно змінювати локації свого місцезнаходження, переховуватися… Коли стало остаточно відомо, що до окупаційної влади подався Ігор Семенчев – мій давній, м’яко кажучи, опонент, мала покинути моє рідне, любе місто. Для мене особисто Вінниця стала, я би сказала, родинним вуликом, де мене прихистили, – розповідає Лугова.

Зараз за посадою вона знаходиться в Кривому Розі, бо там базуються Херсонська обласна військова адміністрація та всі новопризначені голови військових адміністрацій, які Указом Президента України створюються на базі територіальних громад Херсонщини.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення до Львова виїхали голова Скадовської громади Олександр Яковлев, Олешківської громади Євген Рищук. Іще декілька керівників зараз знаходяться в різних областях України. Але дехто залишився. Як херсонський міський голова Ігор Колихаєв, якому тривалий час вдавалося працювати поряд з уже призначеною окупантами міською «владою». Згодом і він постав перед вибором. Наразі вже більше 100 днів Колихаєв перебуває в полоні. Голову Голопристанської громади Олександра Бабича окупанти ув’язнили 28 березня. З того часу про його долю відомо лише те, що його перевезли до Криму.

Довше за інших на посаді під час окупації протримався міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко. З ним декілька разів окупанти проводили «бесіди», але, з його слів, залишили в спокої. Коваленко виїхав до Запоріжжя на 140-й день окупації, коли відчув, що кільце стискається. Зараз він у Запоріжжі з декількома співробітниками міськвиконкому, пройшов перевірку на поліграфі.

Пощастило – кажуть про Коваленка в Новій Каховці. Бо на Херсонщині безліч випадків, коли відомих керівників та депутатів викрадали по декілька разів, били, катували. Як Віктора Маруняка – старосту Старої Збур’ївки. Його викрали 30 березня, повернувся чоловік додому в жахливому стані. На щастя, зараз він у безпеці за межами України.

У полоні досі перебуває колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко, який був поневолений у перші дні окупації області. Досі про його долю та стан немає достовірної інформації. Чи не щотижня в соцмережах з’являються повідомлення про викрадення та зникнення чинних депутатів місцевих рад…

Якщо «пройтися» соцмережами, то більшість людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, боляче сприймають виїзд керівників громад, депутатів, представників влади. Навіть називають їх зрадниками, пристосуванцями. Відчай людей, які залишилися сам на сам з окупантами у своїх населених пунктах, де немає закону, порядку, а все вирішують люди зі зброєю, зрозумілий. Особливо на тлі гуманітарної катастрофи, тотального дорожчання продуктів та ліків, відсутності грошей, роботи, українського мобільного зв’язку, неможливості отримати українську пенсію та соціальні виплати, широкої російської пропаганди та тиску…

Але ж якщо відкинути емоції, то зрозуміло, що голова громади в підвалі окупантів чи голова-зрадник навряд чи покращив би стан людей в окупації. Саме тому на всіх рівнях центральна влада наголошувала, що краще представникам влади, активістам покинути тимчасово захоплені території. Міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук стала навіть об’єктом хейту збоку людей, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Вона наполегливо радила виїжджати не тільки посадовим особам, а й усім. Але отримала хвилю негативу через те, що в багатьох просто відсутні можливості це зробити з різних причин (брак грошей, треба доглядати хворих родичів, нема куди їхати, небезпека тощо), бо з початку повномасштабного вторгнення з окупованої Херсонщини не було жодного зеленого коридору для евакуації. Виїзд люди здійснювали на свій страх та ризик, проходячи через страшні черги, обшуки, знущання, обстріли… На цьому тлі дуже боляче сприймалися непрямі звинувачення на адресу людей в окупації: мовляв, хто залишився – той зрадник, дочекався Росію.

ПРОДОВЖУВАТИ ЖИТИ В ОКУПАЦІЇ НЕ ДОРІВНЮЄ СТАТИ КОЛАБОРАНТОМ

У реальному житті все набагато складніше, ніж на папері або в інтернеті. Тому, певно, краще все ж таки не кидатися звинуваченнями в зраді на адресу тих людей, які живуть та працюють в окупації. Усі кажуть, як не можна робити, а от як треба – мало інформації. Навіть думки поважних експертів з приводу того, чи вважати зрадниками, наприклад, комунальників чи рятувальників, розходяться. Одні юристи стверджують, що будь-яка співпраця з окупаційною владою, тобто виконання наказів, вказівок «нової влади» – це вже злочин. Інші кажуть про те, що життя в окупації продовжується, бо не всі з певних причин можуть виїхати.

Тим часом люди в окупації народжуються та помирають, хворіють, відбуваються надзвичайні події, треба утримувати сферу ЖКХ… Тож існує думка, що люди, які просто виконують свою роботу, – не є зрадниками, навіть якщо отримують зарплату в рублях.

ЩО КАЖЕ ЗАКОН?

111 стаття Кримінального Кодексу України так кваліфікує державну зраду:

Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Державна зрада карається позбавленням волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, караються позбавленням волі на строк 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацію майна. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їхніх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок та про отримане завдання.

Що таке колабораційна діяльність?

У тій самі статті йдеться і про колабораційну діяльність.

Це публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Колабораційна діяльність карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.

Якщо громадянин України проводить пропаганду в закладах освіти, незалежно від типів та форм власності, з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також вчиняє дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти, така колабораційна діяльність карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.

На думку політолога, експерта Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова, колабораційну діяльність треба розглядати у двох вимірах: не тільки в юридичному, а й у суспільному, зважаючи на уявлення людей.

– У суспільному уявленні колаборанти – це ті, хто працює з ФСБ, «здає» учасників АТО й активістів, – пояснює він. – До того ж частіше такі люди здають своїх ворогів і так розв’язують власні суперечки та здійснюють акти помсти. Також зрадниками є ті, хто «засвітився» в органах окупаційної влади. Тобто є дві категорії безперечних колаборантів: перша – «стукає на наших», а друга – здійснює владні функції від імені агресора-окупанта. Також люди вважають колаборантами тих, хто бере участь у пропагандистських акціях (наприклад, на 9 травня) і хто підтримує неформальні, дружні стосунки з російськими військовими. Але якщо людина не перебуває в панібратських стосунках з окупантами та виконує свої прямі обов’язки на користь міста, то це не є колаборантством.

У випадку з учителями законодавець та Міністерство однозначні: український учитель не може впроваджувати стандарти освіти держави-агресора.

Ось що з цього приводу каже голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак:

– Співпраця з окупаційною владою та викладання за російською програмою буде трактуватися як колабораціонізм (до 2 років позбавлення волі) або як державна зрада (до 15 років).

Але виняток становлять учителі, які в умовах окупації працювали за українськими програмами. Так було наприкінці минулого навчального року, коли на території Херсонщини та Запорізької області дистанційно працювали українські школи.

З 1 вересня ситуація докорінно змінилася. Окупанти відкрили в області декілька шкіл, які працюють за російською програмою, запрошують туди дітей та вчителів. Хоча слово «запрошують» тут не досить доречне: усе відбувається під тиском як на адресу батьків, так і на адресу вчителів.

Тож з нового навчального року Херсонська обласна військова адміністрація та територіальні громади організували дистанційне навчання на базі шкіл, адміністрація яких знаходиться на підконтрольній уряду України території. До освітнього процесу залучені вчителі, які виїхали з окупації. Учителі, які залишилися в окупації, переведені на простій та отримують частину заробітної плати. Працювати вони не можуть виходячи з міркування безпеки. До українських дистанційних шкіл «пішли» діти, батьки яких написали відповідні заяви. Причому незалежно від того, де знаходиться дитина: в окупації, на підконтрольній території чи за кордоном.

Наразі відомо про декількох керівників шкіл області, які погодилися на співпрацю. Більшість директорів Україні не зрадили, тому очільників окупанти «призначають» з-поміж вихователів, завгоспів, прибиральниць.

Одна з яскравих особистостей – Оксана Барнаш, директорка школи № 30 в обласному центрі. Їй не повідомлено про підозру в зраді, хоча вона, за наявною інформацією, була навіть серед організаторів псевдореферендуму про начебто приєднання Херсонщини до Росії, очолила виборчу комісію, яка працювала на базі її школи.

За умови, якщо лікар виконує свої обов’язки на окупованій території та забезпечує життєдіяльність лікарні, його не вважатимуть колаборантом. Звичайно, якщо не йдеться про керівну посаду та активну позицію щодо підтримки Росії.

Про це заявив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в інтерв’ю «Українській правді. Життя».

«Якщо окупанти кажуть: “Ми вам платимо зарплату, а ви перебуваєте на території закладу”, я як міністр охорони здоров’я буду відстоювати, що це не є співпрацею з окупантами. Тому що у медиків немає іншого виходу», – зазначив міністр.

Ляшко наголошував, що якщо медик бере в окупантів ліки чи бензин, то це – не співпраця з ними, а робота для забезпечення життєдіяльності лікарні, яка повинна рятувати українців.

Херсонська міська лікарня імені О. С. Лучанського, яку херсонці більше знають як медсанчастина ХБК, перейшла під контроль російської окупаційної адміністрації ще навесні 2022 року. Головний лікар цього медичного закладу Володимир Ларіонов, до речі, однопартієць іншого зрадника, Булюка, погодився працювати головним лікарем від окупаційної влади.

Зараз, як повідомляють херсонські ЗМІ, палати лікарні імені Лучанського зайняті пораненими росіянами, а поруч із ними знаходяться цивільні хворі. Таким чином окупанти знову прикриваються цивільними.

Це не єдиний випадок співпраці херсонських лікарів із російською окупаційною адміністрацією. Так, Генеральна прокуратура оголосила про підозру Віктору Бурдовіцину.

Встановлено, що він добровільно погодився співпрацювати з російськими військовими та очолив Херсонську обласну дитячу клінічну лікарню. На початку березня він передав їм архів з особовими справами та медичними картками співробітників Головного управління поліції в Херсонській області. Внаслідок цього військові РФ розпочали протиправні обшуки в будинках правоохоронців, здійснювали фізичний і психологічний тиск на них.

Також Віктор Бурдовіцин виконував доручення спецслужб РФ, агітував колектив закладу, брав участь у створенні пропагандистського відеоконтенту. Він заборонив евакуацію онкохворих дітей до Львова та до лікарні «Охматдит», пропонуючи вивезти їх лише в бік тимчасово окупованого Криму та Росії.

У Каховці на співпрацю з російськими загарбниками пішов завідувач Каховського й Новокаховського відділень «Бюро судово-медичної експертизи» Костянтин Ухов. Він очолив бюро вже від окупаційної адміністрації.

І звісно, треба сказати про так званого «міністра» окупаційної адміністрації Вадима Ільмієва. Про його призначення гауляйтером Сальдо керівником так званого «департаменту охорони здоров’я» українські ЗМІ писали ще в травні. Нічого спільного ані з галуззю медицини, ані взагалі з управлінням у зрадника Ільмієва немає. Проте в його активі – давня дружба із Сальдо та багаторічний досвід участі в проросійському русі.

До війни Вадим Ільмієв керував такою собі напівшахрайською ГО «Лікарняна каса», яка була створена ще за часів мера Сальдо та слугувала прикриттям для здирництва грошей із херсонських педагогів.

У 2020 році він балотувався до Херсонської міської ради від політичної партії Блок Володимира Сальдо, і вже після окупації Росією України старі товариші вирішили працювати пліч-о-пліч. Зараз він знаходиться під підозрою за зраду.

Відомо, що більшість керівників медичних закладів, які розташовані в Херсоні, відмовилися співпрацювати з російською адміністрацією.

Так, на підконтрольній території перебувають генеральний директор Херсонської обласної лікарні Віктор Короленко та очільниця Херсонського онкологічного диспансеру Ірина Сокур. Відмовилися від «призначень» генеральна директорка Херсонської міської лікарні імені Карабелеша Алла Малицька та керівниця Херсонської обласної дитячої лікарні Інна Холодняк, замість якої власне й було поставлено Бурдовіцина.

З інформації, яку оприлюднюють Херсонська обласна військова адміністрація та Херсонська міська військова адміністрація, відомо, що медичні працівники, які працюють в окупації, продовжують отримувати заробітну плату в Україні, бо медичні заклади мають угоди з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Натомість вони отримують і зарплатню в рублях. Причому доволі непогану: до 100 тисяч рублів, якщо це лікар, до 50 тисяч, якщо медична сестра чи санітарка.

Про це в інтерв’ю «Укрінформу» заявила заступниця міністра юстиції Валерія Коломієць.

«Якщо людина справді не мала можливості виїхати зі свого міста чи села, яке зараз опинилося під незаконною блокадою Російської Федерації, то логічно, що, якщо вона не причетна до захоплення території, не здійснює активної передачі Росії документів, майна і всього іншого, що належить Україні, то вона просто заручник цих трагічних обставин», – зазначила Коломієць.

«Люди виконують свої обов’язки. Комунальники де-факто вирішують: або продовжити працювати, або встати й піти, зупинивши повністю забезпечення життєдіяльності міста, яке частково вже розгромлене і має багато проблем з водою, з електроенергією та іншими речами. Ми не можемо говорити, що люди, які опинилися в окупації, у чомусь винні, бо не припинили виконувати свої обов`язки. Про це мова в Законі абсолютно не йде. Йдеться про людей, які, маючи можливості, вчиняють активні дії для захоплення територій, і в тому числі співпрацюють з окупантом, аби ще й отримати якісь посади».

Якщо казати про Херсонщину, то зараз абсолютно всі комунальні установи та підприємства знаходяться під контролем окупантів та їхньої «влади». Навіть якщо керівництво відмовилося від співпраці, на їхнє місце були призначені ті, хто готовий. Громади здебільшого припинили фінансування своїх підприємств, тому вони функціонують лише за рахунок окупантів. Через те, що «влада» окупантів закликала не платити на рахунки українських підприємств, а відкрили нові у своїх банках, то абоненти все ж таки сплачують за послуги.

ТИПОВИЙ ЗРАДНИК: КОНСЕРВИ, ЯКІ ВСКРИЛИСЯ

Спостерігати за формуванням пулу колаборантської «влади» на Херсонщині було доволі цікаво. Умовно всі ці злочинні «консерви» можна поділити на три групи:

Перша – невдоволені та ображені життям, кар’єрою в період мирного українського часу.

Друга – зрадники, агенти, які завжди працювали на Росію.

Третя – пристосуванці, яким головне зберегти свій бізнес, посаду або уникнути кримінальних справ, які порушені в Україні.

Насправді мотивація представників усіх груп перетинається, як і передумови. Об’єднує їх також відсутність цінностей та моралі.

Наприклад, теперішній заступник гауляйтера Херсонщини Віталій Булюк. У 2014 році він один з небагатьох чиновників (керував обласною таможнею за часів Януковича) попав під дію закону про люстрацію і був позбавлений посади. Це не завадило йому ставати депутатом Херсонської обласної ради, займати керівні посади в цьому органі, а також вести великий бізнес, перш за все в Скадовському районі, та впливати на місцеві політичні події. Тому зовсім не дивно, що його цікавила співпраця з новою «владою» заради збереження всього «нажитого чесним трудом». Не виключаємо, що він і раніше співпрацював з ворогом, займаючись дестабілізацією ситуації в регіоні.

Ще з «консерви» – Олександр Фатєєв, незмінний усі часи незалежності голова Комишанської селищної ради (передмістя Херсона, а зараз – частина територіальної громади міста). У 2021 році він уперше не став, тепер уже за новим законодавством про адміністративно-територіальний устрій в Україні, старостою селища. Виявляється, чекав на окупанта, щоб задовольнити власні амбіції та «тріумфально» вдертися до приміщення старостату в Комишанах і викинути звідти речі законної старости Катерини Рогової.

Схожий тріумф зараз у невдахи Тетяни Томіліної. У 2015 році її зі скандалом після звинувачень у пропаганді проросійських наративів було звільнено з посади директора Херсонського академічного ліцею імені Олега Мішукова при Херсонському державному університеті. Після окупації вона в оточенні озброєних російських військових зайшла до Херсонського державного університету, дала наказ зламати двері до кабінету ректора й тепер видає себе за «ректора». Страшне те, що з порогу Томіліна почала мститися своїм колишнім колегам, зокрема, донесла на проректора ХДУ Максима Вінника. Його в невідомому напрямку відвезли військові. У цій історії є все: і помста, і бажання самоствердитися, і зрада. Зараз, до речі, Томіліна проходить лікування в Москві. Після зустрічі з партизанами вона отримала різної важкості травми, зокрема, кажуть, залишилася без одного ока.

Є такий суб’єкт, як Ігор Семенчев (молодший), який останні роки «правив» у місцевій Кончі-Заспі – Антонівці, має безліч порушених кримінальних справ за корупцію, деякий час навіть переховувався в Молдові. Не дивно, що така людина підтримала колаборантську «владу» й зараз «професійно» займається віджимом херсонського бізнесу. За даними, які оприлюднює окупаційна адміністрація, йому вже вдалося привласнити понад 120 об’єктів бізнесу, які начебто без господарів, бо справжні власники виїхали, не схотівши співпрацювати з окупантами.

Про гауляйтера Херсонщини Сальдо , якого з легкої руки невідомого героя в Україні з 2014 року знають як «чмо», навіть можна не розповідати. Багаторічний мер Херсона, нардеп, депутат Херсонської міської ради, власник великої кількості нерухомості в Херсоні, зареєстрованої на довірених осіб, фігурант кримінальних справ… Зараз зрозуміло, що він ніколи й не приховував своїх проросійських поглядів, нав’язував за часів свого мерства російську історію походження та розвитку Херсона. Усі ці імперські «герої» – Катерина та Потьомкін – сподіваємося, після деокупації нарешті більше ніколи не будуть згадуватися в Херсоні.

Міський божевільний Кирило Стремоусов є заступником гауляйтера Херсонщини Сальдо. Навіть сумнівів не було, що він тривалий час працював на Росію, але чомусь місцеві правоохоронці закривали на це очі, а місцеві політики користувалися його послугами, якщо треба було організувати компанію з дискредитації опонента чи конкурента.

Або пані Тетяна Кузьмич, педагог за освітою, яка на час повномасштабного вторгнення перебувала під слідством саме за проросійську діяльність. Зрозуміло, що вона одразу почала співпрацю з окупантами та погодилася очолити департамент освіти в незаконній обласній адміністрації, пропагувала російський освітній процес, створювала мережу шкіл, які працюють за російською програмою.

Був серед херсонських зрадників навіть цілий нардеп від президентської партії – Олексій Ковальов. Це вже зараз ми розуміємо, що він завжди був проросійським, головним для нього було зберегти бізнес та заробити гроші. А ще декілька місяців тому він був у пошані. З ним фотографувалися та обіймалися перші особи області та держави. На щастя, з другої спроби рух опору його ліквідував.

Майже з перших днів «злився» й аграрій Едуард Репілевський – депутат Херсонської обласної ради. Зараз він – за економічну інтеграцію з Росією, вивозить свою продукцію на Крим. А колись вдавав патріота та навіть підтримував сімферопольській футбольний клуб «Таврія», який після анексії Криму переїхав до Херсонщини.

Скільки ще його колег погодилися співпрацювати під приводом збереження бізнесу в селах, допомоги людям, наразі важко підрахувати. Цими справами доведеться займатися державі після деокупації області.

Серед яскравих зрадників з напрямку культури – народна артистка, співробітниця Херсонського академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Ружена Рубльова. Здавалося, жінка не була обділена увагою, має українське високе звання, але ж погодилася на співпрацю. Вона очолила одразу дві місцеві музичні школи та співала на Червоній площі в Москві на концерті на честь підписання «угоди» про приєднання Херсонської та Запорізької областей до Росії за результатами вересневого псевдореферендуму.

У 2021 році заслуженим артистом України став ще один актор Херсонського театру Євген Гамаюнов, який зараз підробляє в окупантів аніматором на різних дитячих заходах. Ба більше, минулого року від міста він отримав квартиру в Херсоні. Що керувало чоловіком? Які внутрішні образи на державу та громаду, що його підтримували, змусили зрадити?

Цікаво, що директором театру від окупантів став якийсь Валера. Ось що з цього приводу розповів справжній директор Херсонського театру імені Миколи Олександр Книга, який зараз знаходиться на підконтрольній території:

«Є відео, де чоловік представляється директором театру й проводить рашистам екскурсію театром. Це Валера. Він працював багато років у театрі. Коли він проштрафився, ми його просили піти. А вже перед війною взяли його охоронцем, тому що звільнилася людина, а він добре знає театр. І зараз він у нас виявляється «директором театру».

Як каже міський голова Скадовська Олександр Яковлев, більшість зрадників спокусилися на гроші, гарантії особистої безпеки та отримання певного статусу. Велику роль у пропаганді відіграє історія з анексією Криму у 2014 році. Півострів ніхто не відвойовував усі ці роки, тому на новоокупованих територіях насаджується наратив, що «Росія тут навсєгда». Багато хто вірить, але ж зрозуміло, що зараз зовсім інша історія.

За словами голови Херсонської обласної військової адміністрації Ярослава Янушевича, майже всі колаборанти – це раніше безробітні та нікому не відомі особи. Росіяни призначають учорашніх охоронців директорами шкіл, прибиральниць – учителями. Справжні фахівці переважно не йдуть на співпрацю з ворогом, тому вони набирають будь-кого, хто тільки погодиться з ними працювати. Можливо, вони так вирішили «проявити себе».

Янушевич каже, що правоохоронці знають про всіх, хто зрадив Україні й співпрацює з ворогом: це організатори фейкового референдуму, посадові особи в окупаційних органах влади, особи, які допомагають росіянам викрадати та катувати людей, та інші.

За словами керівниці Херсонської міської військової адміністрації Галини Лугової, важким завданням після деокупації буде саме виявлення зрадників, бо не можна всіх, хто живе та працює в окупації, вважати колаборантами. У Херсонській громаді з 320 тисяч жителів станом на 24 лютого наразі залишилося близько 100 тисяч, інші – виїхали. Також завданням буде налагодити роботу всіх служб, бо система управління зруйнована окупантами. Саме для цього й створені військові адміністрації, які увійдуть у свої громади одразу після звільнення разом із представниками Служби безпеки, поліції та зможуть працювати, виконуючи й функції місцевого самоврядування.

Наразі, за деякими підрахунками, у базі зрадників Херсонщини – більше 1000 місцевих жителів. Це фермери, керівники підприємств, працівники культури, освіти, політики, чиновники та навіть місцеві божевільні. Серед них – чоловіки та жінки, вони займають рядові чи керівні посади.

Усі ці люди не завезені до нас з Росії і не прилетіли до нас з Марса. Вони завжди жили поруч. Деяких ми підозрювали в зраді, і навіть не тільки ми, а й правоохоронці. Але чомусь система не спрацювала. Вірогідно, у цьому теж є зрада. Деякі «консерви» вскрилися зараз, хтось іще намагається не виходити в публічну площину, тому про декого ще дізнаємося. Тож, не зупиняйтесь, колаборанти! Українським правоохоронцям простіше буде працювати.

Цікаво, що в селах колаборанти більше на виду. Місцеві активісти полюють на них і викладають у соцмережі інформацію. Дуже цікаві дописи на цю тему на каналі Проня та Солоха у Телеграм, де з гумором розповідається про зрадників зі Скадовської громади.

Постійно веде свій реєстр журналіст Олег Батурін, якому вдалося виїхати з окупації, але не втратити зв’язок із Каховкою та Новою Каховкою. На своїй сторінці у Фейсбук він викладає фото та розповіді про колаборантів із Херсонщини, за що регулярно отримує погрози та прокльони від «героїв» своїх публікацій.

ЖИТТЯ ЗРАДНИКА НЕСПОКІЙНЕ

Партизанський рух регулярно передає «привіти» місцевим колаборантам. Тому вони вимушені пересуватися в супроводі охорони, змінювати своє місце проживання. Ось – лише гучні випадки…

Знищено «керівника департаменту молоді та спорту» Дмитра Савлученка, двічі горіла машина начальника 90-ї колонії Євгена Соболєва. У результаті вибуху росгвардійського «уазика» в Херсоні загинули четверо окупантів.

Окреме сафарі влаштовано за так званим «головою військово-цивільної адміністрації Херсонської області» Володимиром Сальдо та його «заступником» Кирилом Стремоусовим, які тепер стали головними обличчями окупаційної адміністрації.

Сальдо вже декілька разів «ховали», але він дивним чином воскресав, хоча й має вигляд живого мерця. З останнього – наче його отруїли, за версією росіян, вивезли до Криму, а потім до Москви, де вилікували, і він знову повернувся на Херсонщину.

А от життєвий шлях двох інших колаборантів – чинного народного депутата України Олексія Ковальова та зрадника, екс-нардепа Олексія Журавка – уже точно завершений. Першого вбили в будинку, де він тимчасово проживав, а другого – у готелі в центрі Херсона, в який влучно поцілила ракета.

Як уже було сказано, не так усе добре й у псевдоректорки фейкового херсонського государственного университета Тетяни Томіліної. Вона знаходиться в Москві на лікуванні після зустрічі з вибуховим пристроєм, який спрацював біля дверей її квартири.

У серпні було повідомлено про замах на призначеного окупантами так званого «заступника начальника ВЦА» окупованої Нової Каховки Херсонської області Віталія Гуру.

У жовтні російські пропагандистські ЗМІ повідомили, що на так званого заступника глави адміністрації селища міського типу Білозерка окупованої Херсонщини Андрія Кошелєва було скоєно замах, але він залишився живим.

А за декілька днів до цього партизани передали вітання каховчанину Борису Чебукіну, самопроголошеному директору ДЮСШ. Зненацька в його ж дворі згоріла його машина.

І це ще не повний перелік випадків встановлення справедливості щодо колаборантів.

КУДИ ДІВАЮТЬСЯ КОЛАБОРАНТИ ЗІ ЗВІЛЬНЕНИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

У жовтні ЗСУ почали активно звільняти населенні пункти Бериславського району, впевнено просуваючись до Берислава та Каховської ГЕС.

Одразу ж до Херсона потягнулися автобуси, в яких росіяни евакуювали зрадників. Вони масово почали виїжджати, нібито ховаючись від «режиму укронацистів». Насправді вони ховаються від своїх же односельців, які готові на шматки рвати запроданців та любителів руського миру, та від правоохоронців.

А 13 жовтня гауляйтер Сальдо звернувся з проханням до російської влади щодо допомоги з виїздом жителів Херсонської області, насамперед правобережжя, до Криму та інших регіонів Росії.

«Одночасно ми запропонували всім жителям Херсонської області, якщо є таке бажання, щоб убезпечити себе (…), теж виїхати в інші регіони, насамперед – це Крим, Ростовська область, Краснодарський край, Ставропольський край», – заявив Сальдо.

Російська влада оперативно йому відповіла: віце-прем’єр Марат Хуснуллін підтримав звернення гауляйтера Сальдо про «евакуацію» до Криму та РФ мешканців області.

«Ми повністю сприятимемо [російській] адміністрації [в] Херсонській області в розміщенні жителів регіону в (…) Російської Федерації. Забезпечимо всіх безкоштовним проживанням та всім необхідним. А тих, хто вирішить залишитися на постійній основі, забезпечимо житлом», – заявив Хуснуллін.

Тобто йдеться, як зазначають експерти, фактично про депортацію місцевого населення і про організовану евакуацію особливо яскравих прихильників «руського міру» та колаборантів з-поміж місцевих жителів, які пішли на співпрацю з окупаційною владою.

Цікаво, що на цей факт звернула увагу британська Financial Times. Видання аналізує ці заклики в розрізі прогнозу щодо здатності Збройних сил України визволити окупований Херсон і повернути контроль над правим берегом Дніпра вже наступного тижня.

Звичайно, треба обережно ставитися до таких прогнозів, адже лише українське військо визначає терміни й межі звільнення територій. У той же час не можемо не погодитися з тим, що втеча представників окупаційної адміністрації є красномовним фактом серйозної невпевненості в спроможності й далі утримувати окупований Херсон.

Цікаво, що протягом тижня (до 19 жовтня) представники окупаційної влади кардинально змінили свою риторику. Зараз вони закликають жителів правого берега Дніпра покинути свої домівки та перебратися на лівий берег. Серед причин називають:

– ЗСУ будуть обстрілювати Херсон та інші населені пункти правобережжя;

– ЗСУ готує підрив дамби Каховської ГЕС;

– треба дати російським військовим можливість працювати, щоб звільнити території від укронацистів та відстояти Херсон.

Насправді, зрозуміло, що триває масова евакуація всіх колаборантів та зрадників з правого берега та з Херсона зокрема. Вони тікають, але щоб це не виглядало саме як втеча, начебто, запрошують і мирне населення, обіцяють житло та захист на Росії. Самі ж будуть, як завжди, вчиняти провокації з обстрілами, перекладаючи вину на ЗСУ.

Отже, кільце стискається. Зрадники тікають до Херсона, а з Херсона – на інший берег Дніпра, а далі – на Росію через анексований Крим. На півострові їм теж немає сенсу затримуватися, бо це українська територія, яка буде звільнена. Віримо в ЗСУ!

Автор: Євген Веселов